Позаштатні співробітники Центру аналізу європейської політики Андрєй Солдатов та Іріна Бороган розповідають про довгострокову стратегію путіна. Він прагне прагне вибірково отримувати поступки від Заходу, водночас встановлюючи бар’єри між росіянами та західним світом на кшталт совєцьких. Мета – відновити стосунки з США та зробити тему російсько-української війни однією з багатьох для переговорів, щоб в підсумку домогтися зняття ключових санкцій – повернення доступу до фінансів та технологій Заходу.
Кривава війна, яку путін і його режим ведуть проти незалежної української держави з метою її знищення, ніколи не зводилася лише до найбільшого європейського сусіда росії.
Кремль так само рішуче налаштований повернути статус наддержави, який росія втратила в 1991 році після розпаду СРСР, і вважає, що підкорення України сприятиме досягненню цієї мети.
Втрачений статус передбачав, серед іншого, проведення переговорів з американцями на рівних – коли двоє лідерів вирішували долю Європи, якщо не всього світу. На Алясці Трамп надав путіну цей статус.
росія грає в довгу гру. Кремль твердо переконаний, що веде екзистенційну війну із Заходом, і в цій боротьбі Москва ніколи серйозно не розглядала довгострокову мирну угоду як реальний варіант. Або ми, або вони – такий урок винесли з травматичної історії росії нинішні літні члени Ради безпеки росії, більшість з яких є палкими прихильниками історії, котрі втратили свої перші кар'єри у вирі розпаду Радянського Союзу.
На їхню думку, кожна мирна угода, укладена росією із західними державами, призводила або до нової війни, або до кривавої зміни режиму, за якою слідував розпад російської держави.
Режим вирішив вступати в конфлікти з меншими сусідами, починаючи з війни з Грузією у 2008 році, продаючи російському народу відновлення національної гордості через мілітаризм. Але якщо це і є політика, то риторика зовсім інша. Кремлівська еліта вважає, що справжній мир за визначенням неможливий, але не може цього відкрито сказати. Тому вона грає в гру "хто винен", і тактичною та стратегічною метою Кремля є перекласти провину за цю неспроможність на Європу.
Ця антиєвропейська риторика спрямована на різні аудиторії. Одна з них – Дональд Трамп і його оточення, котрі, як сподівається Кремль, можуть шукати вихід із конфлікту та когось, на кого можна перекласти відповідальність.
Інша аудиторія – внутрішня. росіяни дедалі більше втомлюються від війни, а відчуття депресії охоплює країну, особливо в таких великих містах як Москва і Санкт-Петербург.
Переобрання Трампа посилило очікування швидкого закінчення війни, навіть у військових колах, і путін тепер мусить розв’язувати цю проблему. На щастя для режиму російські соцопитування показують більшу ворожість до Європи, ніж у США серед пересічних росіян, що в нинішніх обставинах дуже вигідно Кремлю.
Останній адресат кремлівських меседжів – європейські виборці. Кремль не пропустив промову Дж. Д. Венса в Мюнхені в лютому, де він критикував міграційну політику та політику щодо свободи слова європейських союзників. І якщо з'явиться можливість сказати європейцям, що мир можливий шляхом заміни їхніх ліберальних еліт на більш націоналістично налаштовані уряди, росія не її не втратить.
Досягнувши бажаного результату на Алясці, путін переходить до наступної мети: відокремити питання "українського конфлікту", як його називає Кремль, від глобального статусу росії.
Сучасний статус-кво, за якого Захід розглядає росію виключно як агресора і державу-парію, дедалі більше дратує путіна і його оточення. Він прагне звести війну до статусу, який вона мала у 2014-2022 роках, коли відносини з США були холодними, але шанобливими. Це зменшило б імперські амбіції Москви до одного з багатьох дипломатичних питань, а не головного чинника, що визначає місце росії на світовій арені.
У разі успіху росія знову повернеться до переговорів високого рівня зі США щодо контролю над стратегічними озброєннями, Близького Сходу та інших тем, залишаючи Україну поза головним порядком денним. А звідти Кремль буде наполягати на скасуванні найбільш болючих для Москви санкцій. Насамперед тих, що обмежують рух капіталу й доступ до технологій.
Кремль відчайдушно прагне повернутися до банківської мережі SWIFT для міжнародних транзакцій, а також відновити доступ до сучасних західних технологій, відсутність яких стала серйозною перешкодою для розвитку військово-промислового комплексу, що зараз відстає.
Як зазначав у липні звіт Chatham House: "Бути "достатньо сильним", щоб продовжувати війну проти України, не означає бути здатним йти в ногу із західними (і китайськими) досягненнями у військових технологіях". Якщо, як прагне путін, російський мілітаризм має процвітати, ці проблеми слід розв’язати.
Парадоксально, але Кремль не зацікавлений у скасуванні всіх західних санкцій. Наприклад тих, що сприяли ізоляції росії від Заходу. Кремлю більше не потрібні і навіть небажані шенгенські візи для туристів, американські та європейські професори для викладання російським студентам, або діти еліти, що навчаються в Гарварді та Оксфорді. путін розуміє, що тісні зв'язки із Заходом наражають росіян на небезпечні ліберальні ідеї.
Опинившись перед вибором між вартістю стабільності та витратами на модернізацію через глобалізацію, російська влада, як і століттями раніше, схильна обирати ізоляцію.
Коли цар Микола I, смертельно наляканий політичними змінами та травмований повстанням декабристів, дізнався про липневу революцію 1830 року в Парижі, він негайно відкликав усіх російських громадян з Франції до росії, включно з аристократами, щоб запобігти поширенню вірусу французької революції серед своїх співвітчизників. Він заморозив країну і зупинив інновації, але зберіг режим.
Тепер путін прагне зробити те саме: вибірково брати від Заходу лише те, що йому потрібно, і водночас утримувати росіян в карантині від західних ідей.
Джерело: CEPA