Старший співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас критикує Швецію за неналежну увагу і реакцію на акти саботажу на її інфраструктуру. Вони цілком можуть бути систематично спланованими і реалізованими російськими спецслужбами, які ведуть війну за порогом кінетичної війни. За його словами, складається враження, що влада у Швеції воліє сховати голову у пісок, ніж займатися розслідуваннями.
Забезпечення безперебійного електропостачання має бути звичною справою у добре керованій країні. Але двогодинне відключення електроенергії на шведському острові Готланд 23 серпня було не лише прикрим, а й тривожним. Спостерігачі одразу ж почали припускати, що аварію спричинив якір, який волочився по дну. Подібні інциденти, коли пошкоджуються телекомунікаційні та енергетичні кабелі на дні Балтійського моря, трапляються надто часто.
Енергетична компанія Geab наполягає, що виною всьому є технічна несправність на материку. Але питання залишаються. Як стратегічно важливий острів, котрий дуже цікавить російські спецслужби, міг бути настільки вразливим до такого збою? Чому Geab так повільно усувала проблему й інформувала громадськість? У ширшому сенсі, чому Швеція так погано реагує на спроби саботажу своєї критичної інфраструктури?
Попередній інцидент у березні вразив систему водопостачання острова. Хтось, озброєний технічними знаннями, зламав електрощит і відключив насос. Підозрюваних не виявлено й тим більше не затримано.
Подібна ситуація склалася з серією атак на кабелі й та розподільні коробки напередодні Великодня на близько 30 телекомунікаційних щоглах уздовж траси E22 на східному узбережжі Швеції. Збої у роботі були незначні. Але такою ж була і офіційна реакція. Як і у випадку з нападом на водопровід у Готланді (та на інші водопостачальні споруди), поліцейське розслідування, здається, ні до чого не привело. Але чому? Можна ж допитати свідків, переглянути записи з камер відеоспостереження, запропонувати винагороду за інформацію. Здається, ніхто не тримає проблему під контролем.
"Швеція реагує занадто повільно, щоб усвідомити виклик", – каже експерт з безпеки Патрік Оксанен, член Шведської королівської академії воєнних наук. Децентралізована система державного управління країни не пристосована до сучасних умов – гібридної війни на низькому рівні. Іноді повноваження дублюються, що призводить до паралічу. Або ж навпаки, вони ні на кого не покладаються, і питання випадає з поля уваги: місцева влада, керівники комунальних підприємств, поліція та контррозвідка. Люди, які відповідають за інфраструктуру, не дивляться (м’яко кажучи) на світ крізь призму національної безпеки. Якщо шкода невелика, інцидент не є пріоритетом для поліції. Це може здатися хуліганством або випадковістю. Суворі закони про захист даних забороняють "пошук голки в копиці сіна", який простіше санкціонувати у країнах на кшталт Британії. Навіть вичерпних даних про кількість інцидентів немає.
Фізичний бік цих атак – лише частина загальної картини. росія – найімовірніший винуватець – також веде психологічну війну. У лютому хтось систематично поширював в Інтернеті чутки про небезпечну питну воду у шведському місті Естерсунд. Мішень було обрано невипадково: у 2010 році мешканці пережили там найбільший за 30 років спалах водного зараження через паразита криптоспоридіум. Спогади про реальний страх і недовіру до влади – родючий ґрунт для дезінформації.
Інші країни реагують жорсткіше. Нещодавно Норвегія вперше публічно звинуватила росію у кібератаці на дамбу в Бреманґері на заході країни у квітні. Голова поліції безпеки PST Беате Гангас також вказала на мотив, заявивши, що атака мала на меті "викликати страх і хаос".
І це виглядає краще, ніж реакція Швеції, яка, здається, полягає в тому, щоб нічого не говорити й не робити, принаймні публічно. У короткостроковій перспективі справді спокусливо не сіяти паніку. Чиновникам може знадобитися час, щоб зрозуміти, що відбувається, й обміркувати ефективні кроки. Але системна бездіяльність і замовчування швидко демонструють слабкість і сіють недовіру. А саме цього і прагне Кремль.
Джерело: CEPA