Старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики Стівен Бланк звертає увагу, що російська мова поступово втрачає позиції. Він наголошує, що нав’язування російської мови завжди було знаряддям імперської політики кремля: від царських часів і Сталіна – до сьогоднішніх спроб русифікувати окуповані території та заборонити українську мову. Водночас країни Центральної Європи й Центральної Азії дедалі впевненіше переходять на власні мови та англійську, а спроби москви відстояти першість російської наражаються на дедалі більший спротив. Висновок автора однозначний: попри браваду російських пропагандистів, імперський занепад російської мови став незворотним.
російська культура, а надто російська мова, відступає по всьому пострадянському просторі. Цей відступ – тенденція, що триває поколіннями і пов’язана з численними соціально-економічними та політичними процесами, і немає сумнівів, що він великою мірою зумовлений кінцем імперії – як у Центральній і Східній Європі, так і на теренах колишнього Радянського Союзу.
російська мова втрачала позиції ще до повномасштабної загарбницької війни проти України, що почалася чотири роки тому. Імперська політика росії лише пришвидшила цей процес.
Проте останнім часом цей відступ пришвидшився саме в Україні, хоча більшість дорослих українців розмовляє або колись розмовляла російською, яка теж належить до східнослов'янських мов. Причину такого пришвидшення знайти неважко.
Вторгнення росії та її триваюча війна проти України були й залишаються війною з метою національного знищення – спробою викорінити саму ідею окремішнього українського народу та держави. Звірства, воєнні злочини, масові депортації тисяч дітей і вивезення до росії культурних пам’яток красномовно це підтверджують.
Ба більше, офіційна політика росії полягає в тому, щоб русифікувати окуповані нею українські землі з тим, щоб до 2036 року 95% тамтешнього населення мало російську громадянську ідентичність – ідентичність, у якій очевидно є місце лише для російської мови.
Офіційно проголошеною причиною вторгнення 2022 року було, мовляв, "звільнення російськомовних від багаторічної дискримінації та насильства за етнічною та релігійною ознаками з боку неонацистського керівництва України".
Цей імперський привід сягає корінням Петра І та його походів на Балкани й існує досі. Зрештою, Сталін послуговувався тією ж тезою – нібито Польща пригнічувала свої російську, білоруську та українську меншини, зокрема відмовляючи їм у праві на рідну мову, – як приводом для вторгнення в Польщу 1939 року та включення до СРСР територій нинішньої Західної України. Згодом, як і за царату, будь-які спроби обстоювати українську мову та національність зазнавали системних репресій.
За таких обставин навряд чи дивно, що всі держави-наступниці – від Центральної та Східної Європи до Центральної Азії – перейшли на навчання рідними мовами і почали заохочувати своїх громадян вивчати іноземні мови, зокрема англійську. У Центральній Європі цей процес розпочався майже одразу після демократичних революцій: станом на 2024 рік англійською на розмовному рівні володіло утричі більше чехів, ніж російською, а в Польщі співвідношення сягало 5:1.
Зрозуміло, що для російських імперіалістів на кшталт путіна, який публічно заявляв, що саме росія була Радянським Союзом, тобто всі національні меншини СРСР були росіянами, хотіли вони того чи ні, – ці тенденції є нестерпними.
Лише за два місяці до вторгнення в Україну, у грудні 2021 року, він публічно нарікав, що крах СРСР означав загибель історичної росії; відверта брехня, адже радянські кордони аж ніяк не збігалися з кордонами царської росії.
путін, звісно, не самотній – ціла когорта підлесників і далі просуває цю тезу. росія очікує від своїх сусідів, що ті обмежать власний суверенітет як умову російської безпеки, – обмеження, яке очевидно поширюється й на їхню мовну політику. Так само російський уряд, наслідуючи сталінські та царські моделі, торік заборонив викладання української мови навіть на окупованих територіях України.
Попри це, така політика й обстоювання першості російської мови за кордоном, на тлі того, як москва пригнічує використання неросійських мов серед власних меншин, дедалі більше видають істеричність і надрив, надто коли Україна у відповідь почала позбавляти мову окупанта привілейованого статусу.
москва і далі інвестує в поширення російської мови в Центральній Азії, але наражається на труднощі. Підтримка рідних мов, а подекуди й законодавче закріплення їхньої першості, у регіоні дедалі помітніші. Хоча володіння російською та її викладання лишаються поширеними, а її значення – реальним, її статус слабшає у міру того, як ці країни утверджують свою свободу та поглиблюють глобальні зв’язки поза росією.
У 2025 році, коли міністр закордонних справ Лавров зауважив, що на узбецькому меморіалі "Скорботна мати" написи виконано узбецькою та англійською, але не російською, здійнявся справжній шквал обурення – це засвідчило зростання прихильності до національної мови й водночас свободу Узбекистану у виборі мовної політики.
Оскільки економічна потуга росії та її зовнішній вплив продовжують занепадати, імовірно, зменшуватиметься й привабливість і актуальність російської мови. Проте, оскільки російські еліти і досі сприймають росію як імперію, що панує над сусідніми територіями з обмеженим суверенітетом, вони не зможуть спокійно сприйняти відступ російської як головного засобу міжетнічного та регіонального спілкування.
Як трагічно демонструє війна в Україні, імперія залишається типовим для росії вибором, а разом з нею – і незаперечна першість російської мови. Але ця війна, як і тенденції в Центральній Азії та поза нею, так само ясно показує, що незворотний імперський занепад уже почався.
російська мова, як стверджують її прихильники, можливо, і залишається потужною, але ця потуга розсипається.
Джерело: CEPA