Керівник досліджень бойових дій у містах в Інституті сучасної війни у Вест-Пойнті Джон Спенсер та головний штабний офіцер з військової інженерії Корпусу швидкого реагування НАТО (ARRC), полковник (OF5) Дрю Крейг стверджують, що безпілотники, супутникова розвідка, сенсори та системи наведення на основі ШІ зробили сучасне поле бою настільки прозорим і смертоносним, що армії дедалі активніше шукають захисту під землею. В Україні ця тенденція пройшла шлях від окопів і сховищ до розгалуженої інфраструктури: тунелів, командних пунктів, логістичних коридорів, виробничих майданчиків та підземних шпиталів. Тож підземна війна стає не винятком, а системною відповіддю на панування дронів і високоточної зброї. Водночас НАТО, попри багаторічні попередження, досі недостатньо готове до масштабних бойових дій під землею.
Якщо ви хоча б трохи стежите за війною, то щодня бачите незліченні статті, подкасти й новинні сюжети про повсюдне застосування безпілотників в Україні. Про це йдеться в бюджетних запитах Пентагону. На цьому ж наголошує британський План оборонних інвестицій. Ініціативи НАТО дедалі виразніше відображають той самий пріоритет. На оборонних конференціях цілі панелі присвячують урокам застосування FPV-дронів, баражувальних боєприпасів і систем наведення із застосуванням штучного інтелекту. Медіа регулярно наголошують на здатності України виробляти тисячі дронів щотижня і потенційно – мільйони на рік. Ця війна стала синонімом прозорого поля бою, де все, що рухається, можна побачити й знищити.
Але поки світ стежив за небом над Україною, під землею відбувалася інша трансформація війни. Україна та росія почали активно розвивати підземні бойові дії. Обидві армії пристосувалися до поля бою, де виживання дедалі більше залежить від здатності сховатися під поверхнею. Розгалужені системи окопів перетворилися на взаємопов’язані тунельні мережі, підземні командні пункти, захищені логістичні коридори, підземні медичні об’єкти, майданчики з виробництва дронів і маршрути проникнення під ділянками, за які точаться бої вздовж лінії фронту.
Сучасне поле бою смертоносніше, ніж будь-коли з часів Першої світової війни. Стійкі до радіоелектронних перешкод оптоволоконні дрони з тепловізійними камерами безперервно висять над маршрутами постачання, лініями траншей, артилерійськими позиціями та місцями скупчення військ. Супутникове спостереження, безперервна розвідка, акустичні системи виявлення та наведення за допомогою ШІ різко скоротили "ланцюг ураження" – час між виявленням цілі та її знищенням. Українські безпілотні системи й постійне спостереження докорінно змінили умови виживання на полі бою, зробивши маскування та пересування надзвичайно складними. На українській лінії фронту військові говорять про "зону смерті" завглибшки близько 30 кілометрів, де будь-який рух на поверхні може спричинити удар упродовж кількох хвилин. У повідомленнях із Покровська зазначалося, що на окремих ділянках дрони могли спричиняти до 80% бойових втрат.
Щоразу, коли вогнева міць робить поверхню надто смертоносною, армії йдуть під землю –для захисту або щоб створити ще один напрямок маневру. Під час Першої світової війни під траншейними системами Західного фронту, від хребта Мессін у південній Бельгії до району Сомми на півночі Франції, широко застосовували мінно-підземні роботи й тунелі; подібне відбувалося і в льодовиках та горах Альп на Італійському фронті. Під час війни у В’єтнамі В’єтконг створив великі тунельні мережі, найвідоміші – навколо Ку-Чі та в районі "Залізного трикутника" на північний захід від Сайгона. Лише система Ку-Чі згодом сягнула приблизно 250 кілометрів і складалася зі сполучених тунелів із командними пунктами, шпиталями, майстернями, складами та бойовими позиціями. Вона давала комуністичним силам змогу виживати під американським вогнем, підтримувати логістику й маневрувати з меншим ризиком виявлення. Хамас десятиліттями будував сотні кілометрів підземної військової інфраструктури під Газою та використовував цю мережу як центральний елемент своєї політико-військової стратегії під час нинішнього конфлікту між Ізраїлем і Газою. "Хезболла" також створила укріплені тунельні системи на всій території південного Лівану – за повідомленнями, за сприяння Північної Кореї та Ірану.
Вважається, що сама Північна Корея має одну з наймасштабніших у світі підземних військових інфраструктур. За оцінками США, у країні є від п’яти до восьми тисяч підземних об’єктів, серед яких тунелі для вторгнення, бункери керівництва, артилерійські позиції, укриття для військ і три великі підземні авіабази; одна з них, за повідомленнями, має 1800-метрову злітно-посадкову смугу, що проходить крізь гору. Нещодавні операції проти Ірану знову продемонстрували, як розгалужені підземні об’єкти можуть забезпечувати стійкість до ударів переважних сил авіації та високоточної зброї.
Війна в Україні – найновіший етап розвитку цієї повторюваної закономірності. І Україна, і росія пристосувалися до дедалі більшої прозорості, а отже, й смертоносності наземного поля бою, розширюючи використання підземного простору та водночас засвоюючи уроки дедалі складніших підземних систем на Близькому Сході й в інших зонах нещодавніх конфліктів. Україну вирізняють масштаб і різноманітність цієї адаптації.
Україна створила дедалі складніші підземні системи, що з’єднують траншейні мережі, бойові позиції, командні вузли та логістичні центри. Багато з них далеко виходять за межі імпровізованих польових укріплень і потребують спеціальних інженерних знань, важкої техніки та великих обсягів сталі й бетону. У повідомленнях зі сходу України описують укріплені багаторівневі підземні об’єкти, оснащені оптоволоконним зв’язком, вентиляційними системами, залізобетонним захистом і прихованими коридорами, якими військові можуть пересуватися між позиціями, не потрапляючи під спостереження дронів. російські сили створили подібні системи. Поблизу Запоріжжя та в інших місцях російські війська, за повідомленнями, проклали розгалужені підземні коридори. Деякі з них здатні вміщувати транспорт і мають укріплені проходи, розраховані на артилерійські удари й атаки FPV-дронів.
Ця еволюція відбулася не одномоментно. У перші дні війни цивільні та військові в кількох великих містах значною мірою використовували вже наявні міські підземні простори, передусім системи метро, як укриття. У міру продовження війни підземне будівництво спочатку розширилося на тактичному рівні: з’явилися глибші траншейні системи й захищені бойові позиції. Подальші російські високоточні удари та постійне спостереження з дронів зумовили значно ширшу трансформацію. Підземні об’єкти дедалі частіше забезпечували оперативне командування й управління, логістику, виробництво, медичну допомогу та цивільний захист; багато таких проєктів реалізовували цивільні будівельні компанії, застосовуючи комерційну інженерну техніку, а не лише сили військових інженерів. Чимало цих споруд глибші й більші за ті, які зазвичай зводять військові інженери, тож Україна змушена спиратися на цивільні тунелебудівні та будівельні компанії. Такі знання й досвід навряд чи доступні в потрібному масштабі в межах звичайних військово-інженерних структур.
Український сектор підземної інженерії та спеціалізованого будівництва охоплює компанії, що працюють із тунелями, геотехнічними роботами й підземними комунікаціями; усі вони долучилися до підтримки воєнних зусиль. Прикладом такого проєкту є підземний об’єкт у Покровську Донецької області, де компанія "Автомагістраль-Південь" побудувала комплекс завдовжки тридцять кілометрів. Інші приклади – "Метінвест", що побудував кілька підземних шпиталів, та Українська асоціація девелоперів – група компаній у сфері нерухомості й будівництва, що звела кілька об’єктів і підземні сполучні маршрути. Здатність швидко створювати підземну інфраструктуру стала невіддільною складовою збереження бойового потенціалу на прозорому полі бою. Це видно й у розвитку Ініціативи стримування на східному фланзі НАТО.
Однак поряд зі створенням нових підземних просторів використовували й уже наявну інфраструктуру. Один із найвиразніших прикладів – неодноразові спроби російських військ застосовувати трубопроводи та підземні комунікації для операцій із проникнення. У березні 2025 року російські сили спеціальних операцій, за повідомленнями, просувалися ділянками виведеного з експлуатації газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород поблизу Суджі в Курській області, намагаючись проникнути в тил українських позицій. Інститут вивчення війни дійшов висновку, що російські підрозділи намагалися використовувати підземну трубопровідну інфраструктуру для раптових штурмів українських оборонних позицій. У повідомленнях із району Куп’янська також ішлося про використання російськими військами підземних газових і водопровідних труб, щоб обходити спостереження дронів і передові спостережні пункти. Це змусило українські підрозділи пристосовуватися: пошкоджувати, затоплювати, мінувати й укріплювати трубопроводи, а також стежити за входами та виходами за допомогою дронів і тепловізійного спостереження та влаштовувати засідки, коли виникала нагода.
У деяких випадках підземне проникнення безпосередньо сприяло оперативному успіху. Перед захопленням Авдіївки у 2024 році російські військові, за повідомленнями, кілька днів розчищали й готували маршрут проникнення через кілька кілометрів каналізаційної труби діаметром приблизно 1,4 метра. Такі операції видаються примітивними, майже середньовічними. Насправді це зіткнення давньої мінно-тунельної війни з технологіями спостереження XXI століття. Поле бою стало настільки прозорим, що солдати дедалі частіше шукають захисту й можливості діяти приховано під землею, навіть якщо для цього доводиться кілометрами повзти вузькими й токсичними промисловими трубами. Головне – уникнути дронів над головою.
Самі підземні мережі й далі швидко розвиваються. Українські позиції з’єднуються тунельними системами, спеціально спроєктованими для протидії постійному спостереженню з дронів, що дає військовим змогу переміщатися між вогневими позиціями й командними пунктами, не потрапляючи під спостереження з повітря. Україна також перенесла під землю частину інфраструктури, що забезпечує ведення війни. Українські сили створили підземні виробничі та логістичні об’єкти, де збирають FPV-дрони, ремонтують техніку, зберігають боєприпаси й підтримують роботу розосереджених логістичних вузлів під пошкодженими будівлями та в укріплених позиціях. Ця адаптація відображає ширший урок війни в Україні: централізована інфраструктура стає дедалі вразливішою на прозорому полі бою. Розосереджена й прихована інфраструктура має більше шансів уціліти, тому розподілені системи командування й управління, розосереджена логістика та децентралізоване виробництво набувають дедалі більшого значення для виживання під ударами сучасних високоточних систем.
Медичну допомогу також перенесли під землю. Чимало українських шпиталів поблизу лінії фронту нині працюють на глибині кількох метрів і мають операційні, апарати штучної вентиляції легень, травматологічні пункти та хірургічні бригади, які лікують поранених під ударами артилерії та дронів. Лікарі називають FPV-дрони головною причиною бойових поранень; ампутації та уламкові поранення стали звичним явищем. Підземний простір захищає медиків і поранених військових від артилерії, атак дронів та керованих авіабомб, які дедалі частіше уражають наземні медичні об’єкти й служби медичної евакуації.
Ті самі інженерні спроможності поширилися від передових позицій у тил. Організації цивільного захисту почали будувати укріплені підземні сховища для міського населення, зокрема модульні сталеві бункери "Цитадель", призначені для захисту цивільних від ракетних і дронових ударів. Ці проєкти свідчать, що українська адаптація до підземного простору вже далеко вийшла за межі тактичного виживання. Промислове виробництво, медична допомога й захист цивільних дедалі частіше переносяться під землю в межах ширших зусиль для збереження національної стійкості в умовах тривалих високоточних ударів.
росія також адаптувала зброю й тактику для ураження дедалі складніших підземних позицій, передусім застосовуючи термобаричну зброю. Такі системи, як ТОС-1А, особливо небезпечні в замкнених просторах, оскільки їхня дія ґрунтується не лише на уламках, а й на надлишковому тиску та дефіциті кисню. Термобарична зброя посилює надлишковий тиск і спричиняє дефіцит кисню, через що тунелі й замкнені споруди стають особливо вразливими. Тунельні системи, здатні витримувати артилерійські удари, все одно можуть перетворитися на смертельні пастки під час термобаричної атаки, якщо не застосовувати вдосконалені інженерні рішення та спеціальний захист. Відомим прикладом застосування такої зброї проти підземних об’єктів став авіаудар США у 2017 році бомбою GBU-43/B MOAB, відомою як "мати всіх бомб", по бойовиках угруповання "Ісламська держава", які перебували в мережі печер в Афганістані.
Підземна війна змінює й способи, якими армії виявляють одна одну. На поверхні сучасна система бойової розвідки, спостереження, виявлення цілей і рекогностування спирається на складний комплекс наземних, повітряних і космічних сенсорів. Ці системи й надалі відіграють свою роль разом з іншими традиційними способами збору розвідданих, однак під землею акцент зміщується на звук, вібрацію та фізичні властивості ґрунту, у якому розташовані підземні об’єкти й споруди. Геофізичні та акустичні сенсорні системи, поєднані з технологіями моделювання й картографування підземного простору, а також глибоке знання місцевої геології стають дедалі важливішими для виявлення порожнин, руху, земляних робіт, генераторів і активності військ під поверхнею. Після виявлення можна сформувати дані про цілі та передати їх до системи вогневого ураження, хоча постійною проблемою залишається можливість робити це на великій відстані через обмеження деяких сенсорів.
Однак виявлення й ураження підземних цілей на відстані розв’язує лише частину проблеми. Сухопутним силам усе одно може знадобитися знаходити підземні простори, входити до них, зачищати й контролювати їх, виконуючи весь підземний ланцюг "виявити – зрозуміти – уразити – знищити" на значно меншій території та за набагато коротший час. У щільній міській забудові завдання стає ще складнішим, що продемонстрували нещодавні операції в Газі та Лівані.
Технології також змінюють підземний бій. Підземні бойові дії вважають однією з найнебезпечніших форм війни, адже особовий склад бореться не лише з противником, а й із самим середовищем. Одним із найважливіших нововведень стало дедалі ширше використання безпілотних систем у тунелях і замкнених підземних просторах до того, як туди заходить людина або військовий службовий собака, – по суті, за принципом "спочатку метал, потім людина". На відміну від систем, що працюють на поверхні, підземні апарати не завжди можуть покладатися на GPS або стабільний радіозв’язок. Для підземного середовища потрібні спеціалізовані безпілотні системи, оснащені інерційною навігацією або технологією одночасної локалізації та побудови карти (SLAM), а також самоорганізованим мережевим радіозв’язком або кабельним з’єднанням, яке, звісно, може одночасно передавати і живлення, і дані.
Технологічні труднощі роботи під землею усвідомлювали задовго до воєн в Україні та Газі. У 2018-2021 роках програма DARPA Subterranean Challenge була зосереджена на автономних роботизованих системах і сенсорних технологіях, спеціально розроблених для підземного середовища, де GPS і традиційний зв’язок не працюють. Війна в Газі показала, наскільки швидко ці технології доводиться адаптувати до бойових умов, стимулюючи розвиток робототехніки, зв’язку, інженерних рішень і тактики підземної війни.
Окрім техніки й тактики, тривале перебування під землею може мати серйозні психологічні та фізіологічні наслідки. Серед них – клаустрофобія, виснаження, порушення циклів сну та інші розлади, спричинені відсутністю сонячного світла й відривом від звичного людського ритму. Під час Першої світової війни подібні умови породили явище, яке багато військових називали "мінним божевіллям", а також психологічні розлади серед підрозділів, що прокладали підземні галереї або воювали під землею. Подібні психологічні наслідки спостерігали й серед бійців спеціалізованих підрозділів "тунельних щурів" під час війни у В’єтнамі, а також фіксували серед ізраїльських військових, які готувалися до підземних операцій і проводили їх: стрес, клаустрофобія, когнітивні порушення та унікальні психологічні вимоги підземного бою стали важливими чинниками. Те саме спостерігається й серед українського цивільного населення.
Армії НАТО не готові до такого майбутнього. Щоправда, армія США майже десять років тому усвідомила окремі аспекти підземної загрози, створила обмежену навчальну інфраструктуру та вивчала можливість інвестицій у підготовку до підземних операцій. Проте значна частина цих зусиль була вузько зосереджена на виявленні, зачищенні та блокуванні тунелів, а не на їх захопленні й тривалих діях у них.
У 2019 році армія США розробила оперативну доктрину —– Army Techniques Publication 3-21.51 "Subterranean Operations" ("Підземні операції"), яка стала основою для британської доктрини 2020 року – Doctrine Note 20/05 "Subterranean Operations in the Urban Environment" ("Підземні операції в міському середовищі"). Але обидві доктрини надмірно зосереджувалися на класифікації тунелів, вході до них і зачистці. Жоден із документів не давав рекомендацій щодо швидкого будівництва чи переобладнання підземної інфраструктури, інтеграції підземного маневру в загальновійськовий бій або забезпечення угруповань під землею під час тривалого конфлікту. У 2018 році армія США витратила майже пів мільярда доларів на підготовку бригад до підземних бойових операцій. Але зараз жоден партнер НАТО не має ані спеціалізованих, ані загальновійськових спроможностей вести масштабну підземну війну, попри багаторічне визнання цієї загрози.
У центрах бойової підготовки рідко є розгалужена підземна інфраструктура, а підрозділи й досі нечасто серйозно тренуються вести підземну війну. Навіть там, де в навчальних районах міської забудови є тунельні системи, їх часто не використовують повною мірою, оскільки командири побоюються, що вони сповільнять навчання або ускладнять досягнення ширших тренувальних цілей. На жаль, майбутнє поле бою не стане простішим заради зручності навчальних графіків або гарантії, що навчання минуть без невдач.
Ця прогалина має значення, адже підземна війна вже не обмежується Газою чи вузькоспеціалізованими контртерористичними операціями. Вона вже відіграє помітну роль в Україні, Ірані, Лівані та Сирії й майже напевно визначатиме характер майбутніх конфліктів навколо Тайваню або на Корейському півострові. Відомий британський військовий теоретик та історик капітан сер Безіл Ліддел Гарт стверджував, що армії надто часто не роблять висновків із непроминущих уроків війни, а потім змушені заново засвоювати їх ціною великих втрат у наступному конфлікті. Підземна війна стає ще одним із таких повторюваних уроків.
Підземний простір нині виконує на сучасному полі бою багато функцій. Війська маневрують у ньому, виробляють там техніку, розміщують штаби, лікують поранених і дедалі частіше ведуть бої за контроль над ним. Він став одним із найефективніших засобів протидії прозорому полю бою, створеному дронами, постійним спостереженням і високоточними ударами.
Урок України очевидний. Дрони, сенсори, супутники та штучний інтелект різко ускладнили виживання на поверхні. Армії реагують так само, як завжди, коли вогнева міць панує над поверхнею: вони йдуть під землю. НАТО та його партнери мають відповідно змінити доктрину, підготовку, структуру сил та інвестиції – ще до того, як наступний конфлікт змусить їх заново засвоювати цей урок. Армії, які не можуть вижити над землею, мусять пристосуватися до війни під нею.
Джерело