Збереження диверсифікації логістичних шляхів експорту має стати державною стратегією у 2025-2026 маркетинговому сезоні, адже перспективи експортної конкурентоспроможності України на світовому аграрному ринку залежатимуть від того, чи вдасться зберегти ті логістичні шляхи, які стали рятівниками українського аграрного експорту в перші роки повномасштабної війни, коли порти Чорного моря були заблоковані.
Йдеться про резервні логістичні маршрути — ізмаїльський кластер портів на Дунаї та західні сухопутні кордони. Рятівні логістичні шляхи країни перших років війни сьогодні самі потребують порятунку, і бізнес, попри свою гнучкість і адаптивність, не забезпечить їхнього функціонування без відповідної державної стратегії.
Ізмаїльський кластер портів, що став рятівною альтернативою закритим чорноморським портам, сьогодні втрачає вантажопотоки через неконкурентність з портами Одеси за вартістю перевалки та залізничної логістики. Це не залишає йому шансів на отримання вантажів для забезпечення хоча б беззбиткового утримання тієї інфраструктури, яка створювалася бізнесом у 2022-2023 роки. Якщо нічого не змінити, цей логістичний шлях наступного року припинить своє функціонування.
Щодо логістичного шляху через західні сухопутні кордони, то він теж неконкурентний за ціною з морем, але він має кращі шанси на збереження, на відміну від ізмаїльського кластера портів.
Ті агробізнеси, які в 2022-2023 роках шукали ринки збуту в Європі, та інші бізнеси, які екстренно створювали вздовж кордонів навколозалізничну інфраструктуру для обробки цих вантажопотоків, зараз допомагають один одному вижити. Власники інфраструктур інвестують капітал у агрогосподарства, які користуються їхніми послугами, а агрогосподарства західних регіонів — у інфраструктури. Вони бачать, що цей логістичний шлях зараз не може конкурувати з морем за пропускною спроможністю та ціною, але вірять у його перспективу та сподіваються, що витрати та недоотримані доходи окупляться, коли Україна набуде членство в ЄС, і цей маршрут стане основним, а не запасним, як зараз.