Майже кожен, хто жив у панельці або ходив до радянської школи, пам'ятає ці масивні, каламутно-зелені скляні квадрати. Вони висіли над входами в під’їзди або цілими стінами закривали сходові клітки. Це — склоблоки, річ настільки ж дивна, наскільки й практична для свого часу.
Редакція Новини.LIVE з посиланням на автора YouTube-каналу "Історик" розповідає, чому стіни у будинках СРСР робили з цього незвичного матеріалу.
Реклама Читайте також:
Чому склоблоки стали популярними в СРСР
Хоча ми звикли вважати їх "радянським ексклюзивом", ідея насправді приїхала з Америки. Ще наприкінці XIX століття інженер Джеймс Пенніквік придумав, як підсвітити темні підвали без електрики: він створив товсте скло з рифленою поверхнею, яке "заломлювало" промені й розсіювало світло.
В СРСР пік цієї "скляної моди" припав на 60-70-ті роки — їх встановлювали в школах, лікарнях, басейнах, на заводах і в багатоповерхівках. Чому їх ліпили всюди? Все просто:
- Безплатне світло. У коридорах і під’їздах ставало світліше, а отже, можна було менше палити лампочки.
- Дешево й сердито. Склоблоки були майже "вічними" — їх не треба було фарбувати чи мити щотижня.
- Приватність. Ти бачиш, що за стіною хтось іде, але не бачиш, хто саме. Ідеально для громадських душових чи лікарень.
Переваги і недоліки склоблоків у під'їздах
Випускали склоблоки у різних кольорах: від класичного "пляшкового" до блакитного чи жовтого. Хтось навіть вважав це тодішнім "хай-теком". До того ж повітря всередині блока мало б працювати як термос, тримаючи тепло.
Але, як це часто буває, теорія розійшлася з практикою. На ділі ці блоки часто "плакали" від конденсату, а через погану герметизацію швів під’їзди взимку перетворювалися на морозильні камери.
Якщо один блок розбивали, замінити його було цілим квестом — зазвичай дірку просто затикали ганчіркою або замазували цементом, що виглядало жахливо.
З часом від цієї ідеї відмовилися — звичайні склопакети виявилися набагато теплішими. Проте сьогодні склоблоки переживають своєрідний ренесанс. Дизайнери знову тягнуть їх в інтер’єри квартир, але тепер це вже не про бідність чи економію, а про стильну "ретро-естетику".
Як повідомлялось, багатьом знайомий типовий вигляд радянських під'їздів з їхніми синьо-зеленими стінами та білою побілкою, що постійно бруднила одяг. Фарбування у два кольори — темний низ до рівня плечей і світлий верх — мало чітке практичне призначення.
Також ми розповідали, що у 1970-х роках радянські міста заполонили безликі багатоповерхівки, що з часом почало тиснути на архітекторів як естетично, так і ідеологічно. Щоб розбавити цю сіру одноманітність та заявити про високий рівень інженерної думки, вирішили звести експериментальні круглі будинки.