За чотири роки великої війни українська армія трансформувалась. Нині у лавах ЗСУ служать — понад 75 тисяч жінок. Чи вдалось подолати гендерну дискримінацію, що мотивує українок брати до рук зброю та чому система обовʼязкової бойової підготовки для студентів не працює — читайте у матеріалі.
Журналістка Новини.LIVE Анна Сірик поспілкувалась з офіцеркою Третього армійського копусу та засновницею Центру Нацспротиву Анастасією Римар.
Реклама Читайте також:
За час великої війни кількість офіцерок у складі української армії зросла у 5 разів — з 4% до 21%. Про це заявляла на початку 2026 року радниця з гендерних питань Генштабу Оксана Григор'єва. Ми знаємо, що ви долучились до війська добровільно у перший день повномасштабного вторгнення. Що вас змотивувало?
Я особисто для себе не бачила якогось іншого вибору. Ми готувалися до того, що буде повномасштабна війна. У рамках громадської організації та політичної партії ми проводили вишкіли по всій країні — кампанія "Не панікуй, готуйся".
Відповідно, було би дивно, якби я не доєдналася до армії. Тому 24 лютого 2022 року у мене не було такого питання: "Куди мені треба йти, що мені треба робити?" Я знала, де ми збираємось. Це було завчасно заплановано. Прибула туди і одразу почала працювати по напрямку медіа.
Перші дні були нові для всієї країни. Важко було щось спрогнозувати завчасно. У мене було дуже багато роботи. Взагалі у своєму житті я не планувала долучатись до армії. Це був вимушений, але цілком логічний крок.
Які головні завдання постали перед вами у перші дні війни?
Я була керівником пресслужби, і, відповідно, викликів було дуже багато. Телефон взагалі не вимикався, ніколи не затихав. Надходило дуже багато запитів від наших та закордонних журналістів. Ми працювали з "Азов", який був в Маріуполі… Паралельно ми формували підрозділ у Києві, допомагали з комунікацією в Харкові та Сумах. Постійна робота з пресою.
На початок 2026 року у складі ЗСУ працюють понад 75 тисяч жінок. Зокрема, 5 500 — виконують завдання на передовій. Це медики, водії, операторки дронів та інші професії. Втім, за ці роки великої війни неодноразово в медіа підіймались історії, де бригади не могли запропонувати посаду через гендер. Також наші військовослужбовці юридично були оформлені, як кухарки, хоча брали участь у бойових діях. Як на вашу думку, змінилась ситуація за цей час?
Питання статевої рівності в армії пов'язані з загальними проблемами в армії. Якщо говорити про оформлення на посади "кухарок", то це питання врегулювання нормативного. У нас, на жаль, в армії досі дуже багато питань бюрократичного характеру. Це все дуже складні процедури. Для того, щоб щось змінити, треба пройти девʼять кіл пекла бюрократичних процедур. Відновідно, часто це не прояв спротиву людей або дискрімінації, а просто виконання тих нормативних документів, які є, і не відхилення від них. Армія — це дуже чітка структура, і, відповідно, люди бояться відхилятись від того, що в них прописано в документах.
Також, якщо розглянути питання військової форми для жінок, то це ж треба було теж в нормативці прописати, правильно? Якщо говорити про сексуальні домагання чи неадекватного ставлення до жінок, то треба розглядати кожен випадок окремо.
Другий момент — коли командир, наприклад, неадекватно ставиться до жінки в підрозділі, наймовірніше не відповідає своїй посаді за особистістими або професійними якостями. Тобто це цілісна проблема в армії і вона спільна. Він кричить або якось неадекватно себе поводить і до чоловіків. Просто, коли ситуація стосується жінки, інцидент стає більш медійним. Також у нас є певні грантові історії і там особлива увага до цих питань.
Коли я обираю для себе піти в традиційно чоловічу сферу, бути лідером, я розумію ризики. Я готова до того, що в мене будуть проблеми, що мені потрібно буде доводити, що я можу, вмію. Однак, це нормальна історія. Ми живемо в таких умовах, коли маємо доводити, що ми достойні свого місця в цьому житті.
Відновідно, я думаю, що коли жінки йдуть в армію, вони мають бути готовими до фізичних навантажень, побутових питань, морально-психологічного стану. Адже, якщо не готова, краще не йти. Потрібно для себе зрозуміти, чи моя мотивація піти у військо вища, ніж такі моменти, коли мені хтось щось скаже, а я буду ображатись. Я на це взагалі не звертаю уваги.
Як ми можемо оцінити зміни для військовослужбовиць за час великої війни? Скільки нам потрібно ще років та реформ, щоб не мати проблем з військової формою та бронежилетами, які враховують особливості анатомії?
Ще досить багато років нам треба йти до високих стандартів. Зараз все набагато швидше відбувається через те, що війна триває. Процеси запускаються і вирішуються, але проблем досі багато.
Питання форми і бронежилетів — питання забезпечення матеріального, щоб країні вистачало грошей на це. Речі видають Збройні сили, але чоловіки так само, як і жінки, купують собі дещо самостійно. Одяг, який для них більш зручний та подобається. Це не є великою проблемою для нас.
Що стосується того, чи будуть у нас жінки на рівні, то, на мою думку, перша військова підготовка має бути обовʼязкова для всіх. Часто самі жінки не дуже цього хочуть. Наприклад, зараз є ситуація з БЗВП для студентів в університеті. Я не бачу багато дівчат, які добровільно хотіли б пройти курси.
А чи є фідбек від студенток, чому їх не цікавить програма? Адже ми маємо статистику, що за 2025 рік курсанток в університетах стало на 3,5% більше. Серед цивільних професій, я так розумію, інтерес не такий великий?
Звісно, що у нас набагато більше жінок йде в армію, аніж раніше. Вони добровільно долучаються до війска на абсолютно різні спеціалізації. Однак, БЗВП для студентів — не працює. Молодь, яка йде в університети не повʼязані зі службою, має нижчий рівень мотивації. БЗВП передбачає отримання військово-облікової спеціальності. Чоловіки почали придумувати собі хвороби, яких в них немає, щоб не проходити підготовку. Так само і дівчата. Їм пропонували добровільно долучитись, але сильного бажання ми не побачили.
Чому цей курс БЗВП не працює?
Не працює, тому що це було нелогічне і дурне рішення з самого початку. Вводити його обов'язково для студентів, тому що це ВОС і проходження може бути тільки в навчальних центрах ЗСУ. А вони у нас перевантажені мобілізованими і рекрутами. Студентів там просто фізично немає можливості навчати. Треба було подумати перед тим, як ухвалювати законодавче рішення. Його просто апріорі нереально реалізувати.
Нині є ініціатива, вже на друге читання має вийти законопроєкт, який змінює цю систему. Студенти будуть проходити не БЗВП, а матимуть навчальну дисципліну, як основу нацспротиву. Вона буде обовʼязкова для всіх. У програмі — основи військової підготовки (теорія і багато практики).
До вашого Центру Нацспротиву нині приходять чимало українок, щоб пройти курс військової підготовки. Що їх мотивує? Прагнення долучитися до лав армії чи особисті цілі?
Багато різних історій. У нас є частина людей, яка стабільно приходить для того, щоб приготуватись і добровільно долучитись до війська. Серед них чимало жінок. Вони вже налаштовані підписати контракт. Також є ті, хто прагнуть випробувати себе. Їм цікаво, чи зможуть вони це стягнути, навчитись керувати дроном або надавати медичну допомогу.
Коли ти бачиш це все в новинах або там читаєш, це одна історія. Все здається набагато важчим, насправді, ніж коли вивчаєш. Відповідно, більшість знаходять відповідь, що вони здатні все це робити. Також отримують необхідні навички, до прикладу, як турнікет накладати.
В одному зі своїх інтервʼю ви казали про те, що всі українці мали би пройти хоча б курси Нацспротову. Чому ви так думаєте?
Це питання виживання сьогодні. Ми знаходимося в таких умовах. Кожен цивільний не є в безпеці. Навчитись врятувати себе або когось поряд — це точно потрібно вміти. Основи мінної безпеки. Люди ходять у ліс і вони можуть потрапити на міну, тому що у нас були окуповані території. Вони можуть просто взяти в руку і на цьому все. Потрібно вміти тримати зброю.
Взагалі, мілітарна культура сьогодні — це наше майбутнє. Це те, що потрібно на масовому рівні пояснювати і вводити як цінність в державі. У нас такий "сусід" і немає найближчих перспектив, що вони кудись зникнуть, а ми будемо жити спокійно. Це міфічна історія. Ми маємо готуватись, щоб просто вижити в цих умовах.
Які вакансії зараз може запропонувати Третій армійський корпус?
Жінки можуть піти на будь-яку професію, будь-яку спеціалізацію, яка є в Третьому армійському корпусі. Від небойових до бойових — штурмовичка, операторка дронів та інші. Абсолютно кожна жінка, яка відчуває в собі сили, пройде підготовку, покаже рівень, засвоїть знання та навички, може зайняти ту посаду, що обере. У нас з цим взагалі немає ніяких проблем. У нас дуже багато жінок на бойових посадах. Ніхто їх не забиває, ніхто їх не оформлює, як кухарок. У нас реально в корпусі таких проблем немає. Я сподіваюся, що в більшості підрозділів також така буде історія.
Нагадаємо, ми розповідали, чи можлива мобілізація жінок в Україні.
Також ветаран ГУР МО "Наум" розповів деталі операції зі звільнення Липців на Харківщині.