Чи готовий Путін до переговорів
Економіка Росії перегріта через те, що вона перейшла на військові рейки. Її ВПК весь закредитований і перебуває на межі банкрутства. Самі банки в дуже складній ситуації. У Росії не вистачає робітників, як наслідок, спостерігається надмірне зростання зарплат і не тільки у військовому секторі, а в економіці загалом.
Газ перестав бути її головним експортним товаром, і "Газпром" також опинився на межі банкрутства. Тепер її головний експортний товар – це нафта. Але і з цінами на нафту у Росії зараз проблеми. Вона втратила Сирію і їй потрібно терміново обладнати нові бази, щоби зберегти свої африканські проекти, Москва намагається це робити в Лівії. Було б логічним, що з огляду на усі ці умови Путін мав би піти на угоду.
Але є інша, ірраціональна точка зору, адже якби Путін діяв раціонально, він би не напав на Україну і намагався б досягти своїх цілей іншими методами. У нього є надідея, заради якої він готовий жертвувати чим завгодно. У 2014 році, після анексії Криму, у Москві на стіні на Садовому кільці було намальовано величезний мурал із нібито підручником історії, де було написано "є цінності важливіші за фондовий ринок". Керуючись цим гаслом, кремлівська верхівка, власне, й ухвалює стратегічні рішення.
Путін бачить, що російська армія продовжує наступати, навіщо тоді, на його погляд, розпочинати переговори, якщо їм вдається – нехай повільно, з великими втратами – але наступати? Він сподівається, що йому вдасться сісти за стіл переговорів на більш успішних умовах. Він сподівається, що у Володимира Зеленського буде ускладнюватися внутрішньополітична ситуація в країні і намагається щосили цьому сприяти.
Зрештою, Путін просто терпіти не може самі переговори як такі. У 2022 році, напередодні повномасштабної війни проти України, Кремль показав частину засідання своєї так званої ради безпеки, де примушували верхівку російського правлячого класу підтримати цю агресію. І було чітко видно, як Путіна бісить, коли йому починають говорити про переговори із Заходом, щоб уникнути війни. Зараз у нього таке ж відчуття – що в нього є шанс перемогти, а його знову втягують у якісь переговори.
Усе це в комплексі заважає тому, щоб Путін вступив у переговори. Трамп намагався як мінімум на неофіційному рівні – через соратників, через ЗМІ – транслювати Путіну вельми вигідні, на думку багатьох аналітиків і коментаторів, умови для припинення цієї війни. Але не схоже, щоби Путін вирішив на них зараз погоджуватися.
Чи може Трамп змусити Путіна закінчувати війну
У Трампа є важелі, щоби примусити Путіна до припинення війни або, як мінімум, до початку переговорів. У Росії дуже багато больових точок, на які США могли б тиснути і завдати досить серйозної шкоди. Перше – це те, що він обіцяє – обвал цін на нафту і, відповідно, позбавлення Росії значної частини експортних доходів. Друге – це ефективна взаємодія з європейськими союзниками та активізація допомоги Україні, зокрема військової. Третє – це створення якогось міжнародного консорціуму, який буде тиснути на Росію.
Трамп уже розмовляв із Сі Цзіньпіном і той, схоже, вже передав якісь меседжі Путіну. Відповідно, інші країни, які мають важелі впливу на Росію, спільно могли би зробити для Путіна значно менш комфортну зовнішньоекономічну ситуацію. До того ж Трамп може створювати для Росії зони нестабільності там, де в неї є інтереси – за тим же принципом, як це раніше робив сам Путін. Йдеться про Африку, Лівію, Сирію, Центральну Азію, Кавказ, Далекий Схід та Іран.
Тож у Трампа є аргументи, але не можна сказати, що це вирішальні аргументи. Вирішальний аргумент – це умовно: "якщо війна не припиниться, то США завдадуть повномасштабного удару будь-якими видами зброї по російській армії або по бункерах Путіна". Зрозуміло, що нічого подібного Трамп робити не збирається. Тому є серйозні аргументи для того, щоби примушувати Путіна, але немає жодного стовідсоткового аргументу для того, щоби Путін негайно сів за стіл переговорів.
Путіна явно підтискують, у нього є відчуття, що йому дедалі важче ухилятися від необхідності зустрітися з Трампом. Усе виглядає так, що він починає вигадувати додаткові відмовки: згадав історію 2014 року, як він стверджував, що українська влада нелегітимна, і тепер заявляє те ж про Зеленського. Притому що саме Путін менше року тому провів електоральну спецоперацію, призначивши сам себе президентом Росії, але жодних реальних виборів не проводив. І це саме він якраз є нелегітимним президентом країни. Але він висуває рівно протилежний аргумент і, до того ж, намагається спровокувати конфлікти всередині українського правлячого класу, розмірковуючи про те, з ким він готовий говорити, а з ким – не готовий. У реальності все це означає, що Путін не готовий до переговорів на тих умовах, які йому пропонуються.
Хто в оточенні Путіна за переговори
Сам початок переговорів Путіна, по суті, ні до чого не зобов'язує. Він може отримати якісь бонуси і на поступки не йти. Наприклад, Путін може вимагати, щоб однією з умов для початку переговорів було виведення українських військ із Курської області або відновлення транзиту російського газу до Європи. Або, наприклад, скасування верхньої стелі цін на нафту. Або ж скасування інших санкційних заходів, причому, скоріше, навіть від 2014 року, які особливо заважають російському військово-промисловому комплексу дешево отримувати сучасні технології на кшталт процесорів, мікросхем тощо.
В оточенні Путіна є досить велика група людей, які йому це доводять і стимулюють до початку переговорів. Всередині президентської адміністрації, наприклад, це може бути Дмитро Козак, який є куратором так званого пострадянського напрямку. Він перебував у серйозній опалі після початку повномасштабної агресії, тому що відкрито її не підтримував. А зараз з урахуванням того, що відбувається в Молдові, до чого він напевно причетний, він знову опинився в обоймі. Міністр закордонних справ Лавров може бути також прихильником переговорів, щоб підвищити свій вплив. Це можуть бути і спецслужби, і російський великий бізнес, включно з Романом Абрамовичем, який, напевно, бере участь у новому переговорному процесі, Олегом Дерипаскою, Володимиром Потаніним та іншими мільярдерами, які потрапили під санкції.
За переговори може виступати й економічний блок російського уряду, наприклад, голова Центробанку Ельвіра Набіулліна, яка до останнього часу користувалася досить великим авторитетом у Путіна. Вона бачить загрози для російської банківської системи і публічно дає досить негативні прогнози. Це можуть також бути ті, хто курує російську промисловість – наприклад, колишній начальник Путіна по резидентурі в НДР, глава держкорпорації "Ростех" Сергій Чемезов. Можливо, прихильники переговорів є і в середовищі військових, які усвідомлюють, що армія найманців, яка потребує величезних витрат і виплат, довго в такій формі існувати не зможе.
