В інтерв'ю РБК-Україна Руслан Стефанчук розповів про роботу народних депутатів в умовах воєнного часу, про "червоні лінії" у переговорах з Росією, а також про те, що чекає на колаборантів, проросійські партії та УПЦ Московського патріархату.
Війна змінила режим роботи Верховної ради. Вранці, 24 лютого, як тільки-но в столиці стихли перші вибухи, народні депутати прийшли до сесійної зали, щоб увести військовий стан, і з того часу періодично збираються на засідання без публічних анонсів та онлайн-трансляцій.
В цілях безпеки результати голосування публікуються набагато пізніше, ніж було зазвичай. За словами голови Верховної ради, за два місяці війни парламент встиг ухвалити майже сотню законопроектів. Чимало з них – конституційною більшістю.
– Як організована робота Верховної ради в умовах війни?
– Вона організована так, як це передбачено законом про правовий режим воєнного стану. Починаючи з 24 лютого, Верховна рада працює в безперервному пленарному режимі. Ми збираємося тоді, коли є необхідна кількість законопроектів, які потрібно ухвалити. До цього кожен документ пропрацьовується з усіма фракціями та групами, потім – у комітетах. І коли проект закону уже погоджений усіма, його виносять на затвердження в сесійну залу.
У парламенті відбулося сім засідань, на яких було прийнято 13 постанов, 88 законопроектів в цілому та 18 законопроектів за основу. Переважна більшість із них – це питання, пов'язані із переведенням економіки на рейки воєнного часу, підтримкою армії, формуванням соціального захисту для тимчасово переміщених осіб.
Крім цього, Верховна рада займається питаннями політичного характеру, приймаючи відповідні постанови. Найбільш обговорювана – визнання того, що робить Російська федерація, геноцидом проти українського народу. Я провів цілу низку консультацій зі спікерами інших парламентів, просив їх також підтримати цю постанову. І вже перші два парламенти європейських країн – Естонії та Латвії – ухвалили аналогічні рішення з цього питання.
Ми працюємо так, як повинен працювати парламент в період воєнного часу. Як бачите, я на робочому місці. І був тут з першого дня війни. Робимо те, що кожен із нас має робити на своєму робочому місці.
– Скільки народних депутатів під час війни перебуває за кордоном, маю на увазі не робочі відрядження? З яких вони фракцій чи це позафракційні? І чи планується для них якесь покарання?
– У нас є депутати, які знаходяться у відрядженнях. Вони представляють Україну в різних парламентських асамблеях – НАТО, Ради Європи. А є депутати, які ще за декілька днів до війни покинули територію України, і з тих чи інших причин не повертаються. Таких депутатів приблизно десять. Переважно всі вони з однієї політичної сили, діяльність її фракції нещодавно була призупинена у Верховній раді – маю на увазі "Опозиційну платформу – За життя". Прізвища цих людей вже з'являлися в пресі.
Щодо того, чи може бути якесь покарання для таких народних депутатів – на жаль, законодавство і Конституція України не передбачають такого покарання. Але я думаю, що кожен громадянин сам дасть політичну оцінку тим депутатам, які розповідали, що вони за мир або, навпаки, що вони "яструби війни", такі нібито сміливі. А натомість – першими втекли з країни. Я переконаний, що таким народним депутатам не має бути місця в наступному парламенті.
– Зараз під час війни парламентські політсили декларують те, що вони підтримують владу і що вони на якийсь час відставили в сторону свою опозиційність. Як воно є фактично? Чи бачите ви єдність серед депутатського корпусу чи все ж не обходиться без дискусій десь у кулуарах чи під час нарад у керівництва Верховної ради?
– На початку війни Верховна рада України взяла для себе основний принцип: ми відкидаємо політику і всі працюємо на державу. Маю сказати, що вже впродовж двох місяців цього принципу майже вдається дотримуватися. Звичайно, є якісь внутрішні дискусії.
Якщо подивитися на ті рішення, що ухвалюються – переважна більшість із них отримує підтримку конституційної більшості. Так, до цього в нас всередині між фракціями та групами не на публіку точаться великі дискусії. Але варіант документа, який вноситься на розгляд до Верховної ради, є компромісним. І тому він знаходить підтримку в залі.
Мені здається, що переважною більшістю – бо винятки є – нам вдається дотримуватися такого політичного нейтралітету. Зараз працюємо виключно задля інтересів України і українського народу. Під час воєнних дій інтересу вище державного існувати не може.
– Верховна рада ухвалила низку законопроектів про колабораціонізм. Як вони на практиці працюватимуть?
– Вони тільки ухвалені та підписані президентом. Тобто вони лише стали частиною законодавства України. Далі вже повинна бути активна робота правоохоронних органів, зокрема поліції, Генеральної прокуратури. Вони мають знаходити склади злочину і вчиняти всі дії, відповідно до Кримінального процесуального кодексу.
Я думаю, що перші справи вже, мабуть, порушені та внесені до реєстру. Але, напевно, цю інформацію варто отримати в органів правопорядку. Верховна рада зробила свою частину роботи – ми внесли такий злочин як колабораціонізм до Кримінального кодексу України. А далі будемо відстежувати, наскільки ефективно використовується цей механізм правоохоронцями, і якщо це буде неефективно – з'ясовувати причини.
– Чи планує парламент ухвалювати якісь механізми для заборони в Україні проросійських партій?
– Так, і цей механізм уже почали розробляти. Верховна рада в першому читанні ухвалила відповідний законопроект – про заборону проросійських партій. Я думаю, що на наступному пленарному засіданні ми вже в цілому приймемо цей документ. Там є низка поправок, які зараз розглядаються у комітеті.
Я абсолютно погоджуюсь із позицією, яка закладена в цьому законопроекті – в Україні, крім проукраїнських партій, не може бути ніяких інших. Тому що всі партії повинні бути об'єднаними служінням українському народу. А ті, які сповідують інтереси інших країн, не мають права бути представленими ні в політикумі, ні в соціумі.
– Чи не вбачаєте ви загрозу реваншу проросійських партій у майбутньому? Адже в тій ж ОПЗЖ не заявили, що вони повністю припинили свою діяльність. Вони переформатовуються в якусь групу, змінюють назву. І також у нас було в історії, коли комуністичну партію вперше заборонили, але потім вона знову повернулась в 90-х роках.
– Після того, що Росія творить в Україні, я думаю, що шансів в будь-якої проросійської партії навіть серед традиційного для них електорату півдня чи сходу просто не буде. Тому що під вогнем російських куль українці, незалежно від політичних поглядів, перетворилися в дуже потужну і єдину націю, для якої основними є держава та українські ідеали, захист нашого суверенітету та територіальної цілісності. Тому я переконаний, що шансів щодо реваншизму в Україні бути не може.
– До парламенту внесли законопроект про заборону УПЦ Московського патріархату в Україні. Рада буде його розглядати і яка ваша позиція з цього питання – варто забороняти?
– Ми тривалий час обговорювали це питання в межах наших політичних фракцій і груп. І попри те, що всі десь всередині мають своє внутрішнє рішення, яке багато в чому збігається з тим, про що ви говорили, ми домовились так: під час війни ми не маємо права приймати жодного закону, який розколює українське суспільство.
Будь-який закон, який вноситься до Верховної ради і розколює суспільство, дає поштовх до появи чи активізації внутрішніх колаборантів в державі. Цього не можна допустити, тому що українська нація має бути єдиною. Будемо розбиратися з усіма після перемоги.
Ми подивимося, хто та як себе поводив під час війни. Адже в нас є й багато псевдопатріотів, які все життя розказували, як вони люблять Україну, а з першими пострілами втекли з Києва за кордон чи в більш спокійні міста нашої країни. Про це все нам же теж відомо. А дехто замість того, щоби допомагати Україні, зайнявся "селфігероїзмом", подекуди в безпечні хвилини фотофіксуючи себе на різних блокпостах.
Сьогодні унікальний шанс – усі зняли свої маски. У житті людини є так звані прикордонні ситуації. Так-от, війна є тієї прикордонною ситуацією, яка сьогодні усім показує – хто є хто, яка зриває вуалі з усіх: з патріотів, з проросійських політиків. І суспільство може реально бачити, хто за Україну, а хто має якісь інші наміри.
– Чи планується послаблення мобілізаційних заходів, зокрема для виїзду за кордон, адже в нас є трудові мігранти – чоловіки, які не можуть виїхати. А вони також працюють для нашої економіки, надсилаючи кошти сюди своїм рідним?
– Я знаю, що такі ініціативи є і вони обговорюються. Але поки ще не розглядаємо включення їх до порядку денного. Ми глибоко переконані, що всі питання, пов'язані з теперішнім мобілізаційним режимом – а він поширюється на чоловіків 18-60 років – не просто так передбачені. Це та кількість чоловічого населення України, яка може відстоювати незалежність України.
Жодні законодавчі ініціативи не змінять людину. Якщо хтось хотів утекти з України, він одягався в жіноче вбрання, перевозив себе в якихось ящиках. А є люди, які, маючи посвідку на проживання в інших країнах, вважали, що мають віддати свій борг Батьківщині, і поверталися з-за кордону. Кожна людина повинна усвідомити, що вона має виконати свій обов'язок перед Україною. Ми можемо на законодавчому рівні вводити якісь нові механізми та підходи, але все залежить від відчуття внутрішнього обов'язку кожної людини.
Тому так – ми розглядаємо певні зміни, але хочемо, щоби був баланс. Щоби не проклали стежку для зловживань. Наприклад, розглядалося питання про те, щоби випускати студентів. А дехто каже: в нас зараз різко збільшиться кількість людей, які будуть вступати до закладів вищої освіти. З одного боку, це добре, якщо вони йдуть вчитися. А з іншого, реальна причина може бути зовсім іншою – виїзд з країни.
Тому це складне питання. Ми розглядаємо його, але, повторюсь, це насамперед питання внутрішнього обов'язку кожного громадянина.
– Була інформація, що парламент планує повертатись до тижневих пленарних засідань і роботи в комітетах. Реально це зараз зробити і наскільки це безпечно?
– Ми постійно консультуємося щодо цього з нашими розвідувальними органами, військовими, правоохоронними органами. Не тому, що народний депутат – це якась особлива людина. Ні. Питання в іншому. На Верховну раду покладено дуже багато питань, які не може вирішити жоден інший орган. Верховна рада – це єдиний законодавчий орган у державі й немає інших замінників.
Хочу нагадати, що, відповідно до Конституції та законів України, дуже багато рішень, в тому числі – щодо укладення мирного договору, покладаються на Верховну раду України. Тому наше завдання полягає в тому, щоби зберегти працездатність Верховної ради в умовах воєнного стану.
– Нещодавно ви зустрічались зі спікером парламенту Грузії (Шалва Папуашвілі, – ред.). Від початку широкомасштабної війни в них дуже неоднозначна позиція. Не буду перераховувати всі факти, які спантеличували (влада не дозволяла виїхати грузинським добровольцям воювати в Україну, не захотіла приєднуватися до західних санкцій проти РФ, крім того, була інформація, що через територію Грузії будуть йти поставки підсанкційних товарів до Росії, – ред.). Після цієї зустрічі у вас є бачення, що їхня позиція зміниться на користь України?
– Щоби зрозуміти, чи змінилася позиція твого візаві, треба зафіксувати першу точку, з якої ви почали спілкування, і крайню точку, на якій воно завершилось. Нагадаю, що цією першою точкою стала позиція шановного спікера про те, що він вважає недоречним моє запрошення відвідати Ірпінь і Бучу. І крайня точка, на якій ми розійшлися – це коли він приїхав в Україну, відвідав Ірпінь і Бучу.
Він сказав, що Грузія не буде допомагати Російській федерації у вчиненні тих звірств, які вони роблять тут, і буде робити все для того, щоби допомогти Україні юридично зафіксувати та відшкодувати збитки, що скоєні тут. Тому, на мою думку, з точки зору міжпарламентської дипломатії ми зробили дуже багато. Грузинський народ дуже дружній з українським народом і це вікові зв'язки. Щоби не виникало ніяких непорозумінь між владами, треба спілкуватися, проводити дипломатичні переговори.
Той факт, що спікер Грузії приїхав в Україну, попри перше категоричне “ні”, і після цього змінив свою думку, висловивши слова підтримки Україні, зобов'язання не допомагати Російській федерації, засудження дій останньої, заявив, що вони будуть брати активну участь у відбудові України – це великий дипломатичний шлях, який ми пройшли разом з ним. Дуже важливо, що відтепер кожна сторона публічно взяла на себе зобов'язання. Як вони будуть дотримані – побачимо.
– Ви вірите в дипломатичний шлях завершення війни в рамках переговорів з Росією?
– Я вважаю, що дипломатичний шлях – це, мабуть, найкращий шлях, який може бути. Тому що інший шлях – це продовження війни, жертви, руйнування. Дуже вірю, що ще залишився шанс зберегти дипломатичний шлях вирішення цієї ситуації. Водночас і росіяни мають зрозуміти – в кожного дипломатичного спілкування є коридор. З кожною такою Бучею, з кожним таким Ірпенем, з кожною такою Бородянкою, Гостомелем, Стоянкою цей коридор стає все вужчим і вужчим.
Ця війна не потрібна нікому. Це розуміють всі здорові сили в суспільстві. Весь світ об'єднався навколо України, весь світ нас підтримує – хтось більше, хтось менше. Байдужих немає. Всі розуміють, що сьогодні Україна воює за світову демократичну цивілізацію. Мені здається, що одній людині в Росії треба просто вийти з бункера і глянути, що вона зробила і до чого довела теперішній світ. Я дуже закликаю припинити всі обстріли, атаки і почати говорити.
Але підкреслюю – в цих переговорах питань української незалежності, територіальної цілісності і українського суверенітету не може стояти. Вони не можуть бути предметом жодних домовленостей. Це ті червоні лінії, які ніхто з влади не перейде, це священне.
– Які законодавчі ініціативи збирається ухвалити парламент для підтримки бізнесу, підприємців та тих, хто втратив роботу через війну?
– Щодо підтримки бізнесу, хочу нагадати, що ми вже прийняли дуже багато відповідних рішень. Це і заборона перевірок, це питання, пов'язані з підтримкою бізнесу, з підтримкою внутрішніх переселенців, зі зниженням ПДВ, акцизів на конкретні види операцій. Також ми прийняли дуже багато рішень щодо фізичних осіб — підприємців.
Хочу зазначити: воєнний стан – це той період, коли Верховна рада в частині економіки дуже прислухається до уряду. І тому практично всі ініціативи виходять від уряду, в нього найсвіжіші дані, він відповідальний за стратегії функціонування та розвитку економіки.
Усі ініціативи уряду, які спрямовані на підтримання української економіки, на розвиток, ми в Верховній раді будемо підтримувати і заявили про це відразу, коли спілкувалися з прем'єр-міністром. Для нас дуже важливо, щоби на тих територіях, де немає воєнних дій, на тих територіях, які не є тимчасово окупованими, бізнес працював. Ми зробили все для цього і навіть більше. Наприклад, звільнили від сплати мита низку товарів, а дехто почав тягати автомобілі та інші речі зовсім не для потреб армії.
Такого не буде – війна вже стосується кожного. І завершити цю війну – це наша спільна справа. Тому кожен на своєму місці, якщо дозволяють умови, повинен займатися бізнесом, відкривати свої кав'ярні, пекти хліб, допомагати українській армії і тим, хто потребує допомоги. Я дуже хочу, щоби кожен розумів: війна – це горе, яке пов'язало нас усіх. Ми маємо всі працювати для того, щоб воно завершилося якомога швидше.
