Десятки тисяч росіян, що мали взяти Київ "за три дня", після кількох тижнів боїв опинилися без нормальної логістики та ще й під загрозою оточення. Це дозволило українським військовим в другій половині березня перейти в наступ, каже перший заступник міністра оборони, генерал-лейтенант Олександр Павлюк, який тоді очолював Київську ОВА.
Здобувши чергову поразку у Мощуні та Ірпені, окупанти були змушені відступити з усіх північних регіонів та відмовитись від ідеї захопити українську столицю. Принаймні – на деякий час. В інтерв'ю РБК-Україна Павлюк поділився невідомими фактами битви за Київ.
Детальніше про те, як українська армія не дала окупувати Київщину та столицю, читайте в матеріалі РБК-Україна "Перелом битви за Київ. Як Україна зупинила росіян і не дала ворогу захопити столицю".
– Який у росіян був початковий план із захоплення Києва? Чи було потім цей план змінено? Вони справді взагалі не розраховували, що їм доведеться вести бої тут?
– Росія під виглядом проведення стратегічного командно-штабного навчання здійснила підготовку та розпочала повномасштабну збройну агресію з метою знищення нашої держави. Початковий план захоплення Києва був розрахований на короткострокову операцію тривалістю в 3-5 діб. Подібний план був використаний СРСР в Угорщині в 1956-му, Чехословаччині в 1968-му та в Афганістані у 1979 році.
Окупанти за звичним для себе принципом планували щонайшвидше висадити сили спеціальних операцій (ССО) і повітряні десанти на підступах до Києва – на аеродромах Гостомель і Васильків. Противник хотів ракетними та авіаційними ударами знищити нашу систему ППО, пункти управління військових частин Збройних Сил України, Національної гвардії та обʼєкти критичної інфраструктури. Далі за умов дезорганізації і краху системи управління вони збиралися захопити урядовий квартал та ліквідувати або заарештувати українське керівництво. І натомість встановити своїх ставлеників – маріонеток.
Зважаючи на те, що у знищеній техніці росіян була парадна форма одягу, вони більше готувались до параду на Хрещатику, а не до вуличних боїв. Згодом, безумовно, цей план змінився, оскільки наміри противника було вщент розбито Силами оборони. Російські війська перегрупувались і все ще намагались захопити столицю: повністю оточити та блокувати місто, нанесенням вогневих ударів посіяти паніку серед місцевого населення та примусити силовим шляхом здатися.
– Противник таки зміг висадити десант на аеродромі Гостомеля і, наскільки я розумію, не зміг у Василькові?
– Підрозділи 45 бригади спеціального призначення ПДВ Росії 24 лютого 2022 року справді здійснили захоплення аеродрому Гостомель силами до загону спецпризначення – це приблизно 300 осіб. Однак підрозділам Сил оборони спільно з підрозділами спеціального призначення та тактичною групою Нацгвардії після запеклих боїв на 21:00 вдалося відновити контроль над об'єктом і витіснити звідти противника.
Поки тривав бій за аеродром, головні десантні сили росіян з бронетехнікою намагалися приземлитися на транспортних літаках Іл-76. Один з них наші Сили оборони збили та не дали можливості іншим літакам здійснити посадку. Але 25 лютого противник силами до 20 вертольотів і близько 250 військовослужбовців наніс удар по аеродрому та в результаті бойових дій повернув його під свій контроль. Ворог наростив угруповання ПДВ з метою подальшого їх застосування в якості тактичних десантів в Києві для захоплення урядового кварталу.
Зруйнований аеродром Гостомель та "Мрія" (фото: GettyImages)
Висадка також планувалась у Василькові, але спроба захоплення не вдалася. Після бою 25 лютого підрозділи ЗСУ у районі Василькова знищили літак Іл-76МД з десантом, а також два вертольоти та десант, який здійснив висадку.
– Колони на Київ йшли після запланованої висадки десанту?
– Разом з десантом, який прямував на столицю зі сторони Чорнобильської зони, з цього самого напрямку просувалися колони російської техніки – аж до наближення їх до річки Ірпінь і розгортання понтонів для форсування водної перешкоди. Розпочалися бойові зіткнення на важливих об'єктах інфраструктури у напрямку Гостомеля та Горенки.
Одночасно з цим російські війська здійснювали наступальні дії на Сіверському напрямку (Чернігівська область) силами до пʼятьох БТГр зі складу угруповання центрального військового округу РФ. Їх вдалося зупинити на глибині приблизно 70 км в районі населеного пункту Седнів.
З північного сходу противник силами до чотирьох БТГр вклинився на глибину до 125 км, просуваючись в напрямку столиці від Новгород-Сіверська, а також здійснював рух з Сумського напрямку.
– Як саме просувалися російські війська, що зайшли в область, і той десант, що висадився у Гостомелі?
– Перший тактичний десант, який здійснив висадку 24 лютого на аеродром Гостомель, поніс втрати під час боїв. Тому протягом наступної доби противник силами двох Іл-76 та гелікоптерами здійснив перекидання десанту вже до 1000 осіб на аеродром Гостомель. Після приземлення особовий склад противника гелікоптерами переміщався в район Бучанського парку, Бородянки, Королівки, Пирогово, Охотовки, Софіївської Борщагівки та Леонівки.
Щоб оточити Київ, росіяни почали також просуватися до Житомирської траси. Запеклі бої точилися в Бучі та Ірпені. Важливим містом на шляху росіян до Києва став Макарів. Окупанти не взяли місто під повний контроль, а обійшли його. На лівому березі противник просувався за напрямками Городня та Чернігів силами до чотирьох БТГр та двох артилерійських тактичних груп, а також в напрямку Суми-Київ силами до чотирьох БТГр.
– Яким був критичний момент, коли здавалось, що противник може таки захопити Київ?
– Коли окупанти захопили Гостомель, вони перетворили його на базу для подальшого наступу на столицю. Після того, як туди дісталися підрозділи 35-ої загальновійськової армії РФ, бойова техніка агресора залишилась без палива, розтягнута на дистанції до 60 км. Сили опору України розпочали знищувати колони з паливозаправниками та не допустили їх до військ, які були готові оточити Київ.
Ворожі війська розпочали бойові дії з захоплення міста Ірпінь. Битва за Ірпінь тривала місяць та виявилася переломною в битві за Київ. Найкритичнішим моментом операції з оборони Києва були бойові дії у селищі Мощун. Сили оборони дали відсіч окупантам та не дозволили переправитись через річку Ірпінь і дійти до столиці по найменшій відстані аж до площі Шевченка.
Внаслідок знищення ворожої бронетехніки та значної частини піхоти під Макаровим, яка намагалася просунутися до Ірпеня, окупанти втратили половину своїх військ. Перемога під Макаровим та Мощуном лягла в основу поразки противника – і штурм Києва провалився.
– Неодноразово чула, що важливу роль відіграло знищення дамби на річці Ірпінь. Дамба у Козаровичах, де річка Ірпінь впадає у Київське водосховище, біля Демидова – це вона?
– Так, це вона. Річці Ірпінь судилося стати однією з основних природних перешкод, що не дала російським окупантам змоги дійти до столиці. Щоб вони не перебралися на інший берег цієї річки, Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський віддав наказ надати вибухівку та здійснити підрив. Греблю вирішили підірвати лише частково, якби вибух був сильним, існувала загроза гідроудару. Перший підрив пройшов за планом, але не приніс потрібного результату – росіяни вже наводили понтон неподалік Мощуна.
Евакуація цивільного населення з Ірпеня під час бойових дій у місті (фото: GettyImages)
Був потрібен ще один підрив, але обстановка ускладнилась обстрілами ворога. Для другого підриву вибухівкою не гребували. Як наслідок, підходи до понтонів стали суцільним болотом. На полі застрягло дуже багато ворожої техніки. Деяку техніку росіяни ще встигли евакуювати під обстрілами, решту – навіть не змогли забрати, вона застрягла там повністю. Знищення дамби на річці Ірпінь не дозволило противнику навести достатню кількість понтонів та переправитись на інший берег. Тим самим ворожий наступ було зупинено.
– Розкажіть трохи детальніше про битву за Мощун.
– Мощунська битва стала однією з найважливіших битв оборони Києва. Після висадки десанту на Гостомельський аеропорт основні сили ворожих військ пішли в масований наступ на Київ. Під час стрімкого просування окупаційні війська взяли під контроль Чорнобиль, Іванків, Димер та Бородянку і підійшли впритул до Бучі. Після того, як вони зайняли рубіж Буча-Гостомель, 5 березня, підрозділи 76-ої ДШД та 98-ої ПДД були направлені на форсування річки Ірпінь в районі селища Мощун. Воно знаходиться на березі річки.
Оборону Мощуна утримував особовий склад 72-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України. Під тиском вогневого впливу та атакуючих дій наші бійці відступили до центру села. Тоді на підкріплення прибули українські спецпризначенці, озброєні протитанковими засобами.
На той час росіяни зіткнулися із запеклим опором української армії і сил ТрО в сусідньому місті Ірпінь та на заході від столиці. Не зумівши прорвати нашу оборону там, окупаційні війська вирішили зосередитися на просуванні до Києва через Мощун, який вони вважали "брамою" до столиці.
Противник штурмував Мощун з усіх боків. Сили оборони під впливом "вогневого валу" поступово відступали на околиці, але основна частина наших військ займала оборону в лісі біля села. Після зміни тактики та прибуття підкріплення наші підрозділи заблокували противника з двох боків, обстрілювали з важкої артилерії місця переправ і зосередження російських військ. Сили оборони відтіснили окупантів до річки Ірпінь, а 21 березня ЗСУ повністю звільнили село Мощун від російських загарбників.
– Коли і після чого росіяни перестали наступати і перейшли в оборону?
– На Київщині початком їхньої оборони і нашого наступу можна назвати другу половину березня. Тоді на Поліському напрямку окремі підрозділи окупантів перейшли до оборони. В подальшому ворог масово почав переходити до оборони на зайнятих рубежах, продовжуючи завдавати повітряних та ракетних ударів по наших населених пунктах.
Після успішного відбиття ворожої навали на столицю українські військові почали звільняти міста та села області. І вже 2 квітня Міністерство оборони України повідомило про звільнення Київщини від російських окупантів.
– 3 чого почався наш наступ – з яких населених пунктів? Коли Росія почала виводити війська?
– Сповільнити темп просування противника вдалося за рахунок руйнування мостів на підступах до Києва, знищення наведених ним переправ. Активні засадні дії (організація засідок) на шляхах просування противника не дозволяли йому розгорнутися у бойові порядки. Здійснювалось блокування російських окупаційних військ з західного та північного напрямку, створювались для них невигідні умови, після чого ми перейшли у контрнаступ.
Контрнаступальні дії Сили оборони почали проводити з 19 березня 2022 року. Тоді проводилися пошуково-ударні дії на напрямках Білогородка, Полісся та Бровари, а також були спроби витиснути його з Макарова, Бородянки, Великої Димерки, Нової (Старої) Басані. За результатами проведення цих контратак наші військові звільнили частину окупованих територій Київської області та створили передумови оточення значної частини російських підрозділів.
Олександр Павлюк (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)
Крім того, через підрив дамби в Козаровичах частина російських військ, які форсували річку Ірпінь в районі Мощуна, були відрізані від основних сил. Таким чином, решта ворожих підрозділів не змогли форсувати річку та розвинути наступ на Київ. Під час відступу ми здійснювали переслідування (ударно-пошукові дії) противника, захоплювали полонених та трофейну техніку. Ворог недооцінив готовність наших військ до ведення стійкої оборони, завчасне їх розгортання, підготовку оборонних рубежів. А найголовніше – масовий опір місцевого населення, в тому числі, на тимчасово окупованих територіях.
– Як нам вдалось їх витісняти з огляду на те, що ворог мав перевагу в техніці та особовому складі?
– Уже наголошував на цьому, та не перестану повторювати: насамперед тому, що росіяни не очікували такого масштабного спротиву, недооцінили спроможності наших військ і те, наскільки злагодженою може бути боротьба військових та цивільних, коли мова йде про нашу Україну.
За підтримки армійської авіації Сухопутних військ, ракетних військ та артилерії противнику наносилося потужне вогневе ураження. 3 кожним днем окупанти виснажувалися та несли значні втрати в особовому складі та техніці. Так зменшувалась їхня бойова спроможність та активність ведення бойових дій.
Через ведення засадних дій на маршрутах противника нам вдалося порушити їхню систему логістичного забезпечення. Знищувались колони вантажівок з паливом та боєприпасами, а авіація та артилерія майстерно вражала їхні пункти управління, розгорнуті склади тощо. Були створені всі передумови оточення значної частини російських окупаційних військ. Після чого вони були змушені стрімко відступати.
– Чи правда, що колони забезпечення ворога не мали належного бойового прикриття?
– Наведу приклад 35-тої загальновійськової армії РФ. З білоруського кордону вдерлися 70 тисяч росіян і 7 тисяч бронемашин, вони подолали 115 км і досягли своєї мети, повністю використавши пальне. Для подальших наступальних дій на Київ їм потрібна була дозаправка. Бензовозам з паливом лишилось їхати менше години. Але сили опору України звернули увагу на конвой довжиною у 64 км та не допустили його до військ. Тих самих, які були готові оточити Київ.
Окупанти стикалися з перешкодами протягом усього шляху – затори на вузьких дорогах, затоплених водою тощо. Нині вже можна говорити, що початкові затримки цієї довжелезної колони були здійснені спеціалізованим бойовим підрозділом лише з 30 спецпризначенців. Вони виводили з ладу або нищили перші три машини, а потім атакували конвой. Оскільки він став довшим і більш закоркованим, наші військові здійснювали руйнування мостів. У росіян була нечисельна охорона – приблизно 2 тисячі солдатів. І вони так і не змогли прорватися крізь перешкоди, створені Силами оборони. Логістика окупантів перебувала у такому стані всюди. Наші ж дії та маневри лише вдосконалювались.
