Український агробізнес довгий час розвивався завдяки кільком сильним перевагам: доступній землі, трудовому ресурсу та вигідному розташуванню на перетині міжнародних ринків збуту. Саме ці фактори багато років забезпечували динамічне зростання галузі.
Сьогодні модель розвитку поступово змінюється. Земля дорожчає, трудових ресурсів стає менше, конкуренція на глобальних ринках посилюється. У цих умовах агрокомпанії змушені шукати нові джерела зростання й ефективності.
Сьогодні цифровізація в агробізнесі виходить далеко за межі автоматизації окремих процесів чи впровадження нових програмних продуктів. Її головна цінність полягає у створенні системи управління, яка базується не на інтуїції чи відчуттях окремих керівників, а на об'єктивних даних.
Традиційно багато управлінських рішень в аграрному секторі приймалися на основі експертного бачення власника або керівника. Така модель є ефективною на певному етапі розвитку бізнесу, особливо у невеликих фермерських господарствах. Проте зі зростанням масштабу операцій вона починає створювати обмеження. Чим більша компанія, тим дорожчими стають помилки, засновані на припущеннях замість фактів. Саме тому сьогодні провідні агрокомпанії будуть системи управління навколо цифрових даних.
Щоб зафіксувати відмінності в підходах до управління та впровадження технологій у господарствах різного масштабу, Agrohub у співпраці з компанією Frendt провів спеціальне дослідження серед українських агровиробників. Зокрема, воно показало, що рівень інноваційної зрілості в українських холдингів дуже високий — на рівні середніх показників глобальних агровиробників або вищий. Особливо виразний відрив простежується у сфері управління даними. Українські холдинги активно використовують цифрові застосунки й інтегрують системи, працюють із розширеною аналітикою й BI-звітністю, а також впроваджують стандартизацію й уніфікують підходи.
Дещо інша ситуація — серед опитаних українських фермерів. Вони здебільшого концентруються на впровадженні точкових технологій, які швидко дають відчутний результат, зокрема, йдеться про посів, обприскування та внесення добрив. Натомість цифровізація процесів збору даних та управління ними залишаються на ранніх стадіях. У фермерських господарствах значна частина рішень традиційно концентрується навколо власника або керівника, який визначає стратегію розвитку, має вирішальний вплив на операційні завдання та контролює їх виконання. Така модель, як я зазначала вище, має свої межі, й масштабування бізнесу вимагає її змін. У великих компаніях результат дедалі менше залежить від однієї людини. На перший план виходять відлагоджені процеси, командна експертиза та рішення, які спираються на фактичні цифрові дані.