Ще задовго до початку повномасштабної війни та пов’язаних із цим відомих економічних труднощів власники вітчизняних агрокомпаній активно шукали реалістичні способи зниження витрат на вирощування сільгоспкультур. І водночас — мінімізації впливу хімічних препаратів на стан посівів і родючість ґрунту.
Адже, по-перше, гербіциди коштують чималих грошей і до того ж дорожчають із кожним роком. Їх застосування на соняшнику та кукурудзі спричиняє витрату декількох тисяч гривень на 1 гектар щороку.
По-друге, гербіциди, на жаль, не завжди спрацьовують саме так, як того очікує агроном, прочитавши інструкцію до препарату. На їхню ефективність впливає ціла низка чинників, починаючи від вологості ґрунту та якості обприскування і закінчуючи наявністю резистентності у бур’янів. Але найбільша, мабуть, проблема — фітотоксичний вплив гербіцидів на культурні рослини із затримкою їхнього розвитку, а також таке неприємне явище як післядія на наступну культуру.