Як Росія використовує страх, ШІ, персональні дані та реальні проблеми проти України
Російські інформаційно-психологічні операції давно не зводяться до фейків чи пропаганди. Їхня мета дедалі частіше – впливати на поведінку українців і рішення держави так, щоб вони відповідали інтересам противника.
Про те, як Росія використовує для цього страх, штучний інтелект, персональні дані та реальні українські проблеми – у колонці для РБК-Україна розповідає екс-заступник начальника ГУР МО, генерал-майор Ілля Павленко.
Головне:
- Росія переходить від пропаганди до когнітивного впливу. Завдання таких операцій – не лише переконати українця у певному наративі, а підштовхнути людину, суспільство чи керівництво держави до потрібної противнику моделі поведінки або рішення.
- Для впливу використовують страх і реальні проблеми. Росія грає на страхах довкола мобілізації, військової допомоги та інших чутливих тем, а реакцію аудиторії аналізує через соцмережі, соціологію та інструменти ШІ.
- ШІ став окремим полем інформаційної боротьби. Російські мережі створюють масиви контенту, які можуть потрапляти до пошукових систем і великих мовних моделей, а Storm-1516 та "Матрьошка" використовуються для поширення фейків і фейкових відео.
- Окремий інструмент – фейкові звернення від імені українців. Росіяни використовують персональні дані реальних людей, надсилають скарги до українських держорганів і силових структур та намагаються запускати перевірки, відволікаючи ресурс держави й військових.
- Протидія не може зводитися до спростування фейків. Потрібні захист персональних даних, перевірка підозрілих заявників і розвиток критичного мислення, оскільки російські операції часто використовують правдиві факти, вирвані з контексту, щоб підвести людину до потрібного висновку.
Як Росія намагається керувати не думками, а поведінкою
Інструменти психологічних операцій і війська, які ними займаються, з’явилися не сьогодні. Їх активно використовували ще за радянських часів. Навіть після появи на Заході атомної зброї Радянський Союз чимало своїх завдань намагався вирішувати саме через інформаційно-психологічний вплив.
Наприклад, в Афганістані відповідні підрозділи поширювали чутки й анекдоти, роздавали населенню їжу та пальне, намагалися здобути його прихильність і водночас скомпрометувати ватажків іншої сторони.
Досвід таких операцій згодом став частиною російського бачення гібридної війни. Її логіка полягає в тому, що перед безпосереднім нападом територію потрібно "підготувати" – інформаційним впливом змінити сприйняття населення противника. Адже гібридна війна спрямована передусім на досягнення політичних цілей, а не просто на захоплення певної території.
Після початку війни у 2014 році ГРУ направляло представників із центру до Ростова-на-Дону, де створювалися групи інформаційно-психологічних операцій для роботи на окупованих українських територіях.
Ми тоді перехоплювали розмови, в яких вони телефонували у свій центр і просили виготовити ті самі "візитки Яроша". Згодом таку нібито знайдену візитку демонстрували як "доказ". Щось у них виходило невдало, а якісь операції давали результат.
Читайте також: Генерал Ілля Павленко: Росія до початку війни з Україною була здатна захопити Європу
Цим займається не лише ГРУ. Подібні підрозділи є у збройних силах РФ і підпорядковуються Генеральному штабу. До інформаційних операцій залучені також ФСБ і Служба зовнішньої розвідки Росії.
Росіяни побачили ефективність цього напряму і почали його системно розвивати. Відомо про військові частини РФ, які виконують функції центрів психологічних операцій у Ростові-на-Дону, Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Хабаровську, Курську.
На окупованих територіях вони можуть працювати через плакати й білборди, розповіді про росіян як нібито "братній народ" та інші подібні наративи. Завдання – впливати на свідомість людей і поступово змінювати те, як вони сприймають реальність.
Від пропаганди до когнітивних операцій
Росіяни працюють як із пропагандою, так і з психологічними операціями. І між ними є суттєва різниця. Пропаганда переважно намагається сформувати у населення певні переконання. Натомість психологічні операції сьогодні пішли значно далі – тепер дедалі частіше говорять про когнітивні операції, когнітивний вплив або когнітивну війну.
Якщо класична психологічна операція може мати на меті, наприклад, зламати волю населення до спротиву, то ціль когнітивної операції – змусити противника, суспільство або керівництво держави змінити модель поведінки на потрібну агресору.
Завдання вже не просто в тому, щоб людина повірила у фейк. Значно важливіше – домогтися, щоб військове чи політичне керівництво ухвалило вигідне противнику рішення, навіть не усвідомлюючи зовнішнього впливу. Це втручання безпосередньо у процес мислення і прийняття рішень.
Зараз психологічні операції, які проводять росіяни, поєднують інформаційний, кібернетичний, розвідувальний та інші компоненти. Дедалі ширше застосовуються й інструменти штучного інтелекту. Щоправда, через технологічні обмеження противника значна частина згенерованого ним контенту поки залишається неякісною і її можна розпізнати.
Паралельно існують інформаційні мережі та структури прикриття з великим фінансуванням. Росіяни використовують, зокрема, нібито дослідницькі організації, створюють фейкові сайти й навіть аналоги Вікіпедії для впливу на інформаційне середовище інших країн – приміром, на виборчу кампанію у Вірменії.
Відтак, коли користувач за допомогою пошукової системи або ШІ шукає інформацію про певного політика, йому можуть видати змінені дані чи ресурс, де вже закладені російські наративи.
У такій системі важливо вже не тільки переконати конкретного користувача, а й зробити так, щоб пошукові системи або штучний інтелект під час пошуку інформації натрапляли на масив даних, у який заздалегідь закладені потрібні ворогу меседжі.
Це називається LLM grooming – умовно кажучи, "вигодовування" великих мовних моделей потрібною інформацією.
Одним із інструментів LLM grooming у росіян є мережа "Правда", яка створює величезну кількість матеріалів, розраховуючи, що вони потраплятимуть до інформаційних масивів, із якими працюють великі мовні моделі. Існують дослідження, згідно з якими в окремих моделях ШІ до 30% інформації могло надходити з ресурсів, що поширювали російські інформаційно-психологічні матеріали.
Паралельно ворог використовує такі мережі, як Storm-1516 – вона створює фейки й намагається розсилати їх у редакції, щоби перевантажувати журналістів і ускладнювати фактчекінг, – та "Матрьошку", яка масово поширює фейкові відео.
Тобто у російському арсеналі вже давно не один Telegram-канал чи "фабрика тролів". Кожен інструмент має свою спеціалізацію і займає окрему нішу. Це ціла екосистема.
Важливий інструмент – емоція
Один із найефективніших способів спрямувати мислення людини в потрібний бік – емоції, передусім страх.
Приміром, щойно в інформаційному просторі або на порядку денному тієї чи іншої країни виникає питання про надання Україні нової військової допомоги, Росія починає просувати твердження, що це нібито неминуче призведе до ескалації, ядерної війни чи удару по Лондону.
Об’єктом впливу тут є не лише політик, а й виборець у країні, яка допомагає Україні. Якщо достатню кількість людей змусити боятися наслідків підтримки України, цей страх рано чи пізно почне впливати і на політичні рішення їхнього керівництва.
У подібний спосіб Росія працює проти української системи мобілізації. Ворог використовує природний страх людини загинути на війні, відчуття несправедливості через те, що хтось служить, а хтось має бронювання. На ці реальні емоції накладаються твердження, що мобілізований нібито не пройде навчання, не отримає нормального бронежилета і його одразу відправлять у штурмовики.
Противник аналізує суспільну реакцію. Наприклад, створюється Telegram-канал, який розповідає, як уникати патрулів ТЦК та СП. Росіяни дивляться на охоплення, кількість читачів, за допомогою ШІ аналізують коментарі та реакції.
Потім ці дані зіставляються із соціологічними дослідженнями. Умовно кажучи: якщо до проведення такої операції рівень недовіри до ТЦК становив 38%, а після – 56%, мобілізація при цьому не припинилася, тобто максимальної мети не досягнуто.
Але якщо вдалося помітно знизити довіру до інституції, для російської сторони це вже аргумент, що напрям перспективний і його треба продовжувати.
Саме так потрібно розуміти ефективність сучасних інформаційних операцій. Вони далеко не завжди мають одну бінарну мету – "спрацювало" чи "не спрацювало". Росіяни постійно вимірюють проміжний ефект.
Фейкові скарги та розсилки
Один із конкретних прикладів того, як ця логіка працює на практиці, – інформаційна спецоперація, яку Росія проводить цього року. Вона спрямована на дискредитацію органів державної влади та військового управління, відволікання їхнього ресурсу й акцентування уваги на реальних українських проблемах. Зараз ця операція триває, і її план розписаний до кінця року.
Читайте також: Спецоперація "Почтальон": Росія почала масштабну інформаційну атаку проти України
Схема починається з того, що кіберпідрозділ ворога знаходить в інтернеті реальні факти правопорушень або порушень прав військовослужбовців. Далі шукають персональні дані конкретних людей.
Особливо вразливі військовослужбовці та їхні родичі. Росіяни можуть визначити військову частину з високим моральним духом, ефективним командуванням і бойовими успіхами, знайти персональні дані військових із цих підрозділів або членів їхніх родин і від їхнього імені надсилати звернення та скарги про нібито порушення – зокрема у військових частинах або щодо дій командирів – до ДБР, Військової служби правопорядку, прокуратури, Служби безпеки та інших органів.
Це старий розвідувальний метод у новій формі. Колись розвідники їздили кладовищами й переписували дані померлих, щоб створювати легенди реальних людей. Тепер для цього є інтернет, витоки баз даних, соціальні мережі, зламані електронні скриньки та документи, які люди самі пересилають через недостатньо захищені канали.
У цьому випадку ворог використовує особливості української системи звернень громадян. Конституція гарантує громадянам право на звернення, закон визначає вимоги до нього, а анонімні звернення можуть залишатися без розгляду. Тому росіяни використовують персональні дані реальних людей і від їхнього імені масово генерують звернення та скарги.
Противник може діяти і під виглядом військових адвокатів, створюючи оголошення про курси чи юридичну допомогу військовослужбовцям і в такий спосіб формуючи базу потенційних об’єктів для своєї операції. Умовний адвокат може шукати людей, готових написати запит до ТЦК та СП або іншої структури.
У російській військовій термінології такий принцип можна описати як відволікання ресурсу на "негодный объект".
Порушення, про яке йдеться у скарзі, могло взагалі не існувати. Але якщо фейкова скарга запускає перевірку у тій чи іншій військовій частині, вона вже витрачає час та ресурс: готує документи, дає пояснення, взаємодіє з перевіряльниками.
Якщо ж під час перевірки знайдуть якесь інше реальне порушення, цей факт ворожі підрозділи ІПсО надалі можуть використати у своїй роботі. Так інформація одночасно використовується і для розвідки, і для психологічних операцій.
Подібна механіка застосовується не лише у зверненнях до держорганів. Росіяни можуть діяти від імені мешканців окупованих територій, використовуючи персональні дані з баз, які там залишилися.
Зловмисник може представитися реально існуючою людиною і написати до українського чат-бота, через який громадяни передають інформацію про переміщення російських військ. Туди можуть надсилатися фейкові адреси й координати нібито військових об’єктів противника.
Якщо такі дані не вдасться відсіяти на етапі перевірки, українська сторона почне витрачати ресурс. Отриману інформацію потрібно оцінити, передати, підготувати сили й засоби. У найгіршому випадку засоби ураження можуть бути витрачені на хибну ціль.
Тим часом противник отримує можливість діяти по реальних об’єктах.
Як ворог оцінює ефективність і де слабке місце схеми
Російські підрозділи намагаються вимірювати ефективність проведених ними операцій. Вони ведуть облік надісланих заяв та отриманих відповідей.
Якщо якась зі скарг запустила перевірку і під час неї у військовому підрозділі знайшли порушення або, наприклад, командиру військової частини оголосили догану, противник визначає свою операцію як успішну. Як наслідок, він продовжує роботу і планує наступні аналогічні заходи.
Тому навіть офіційна відповідь української установи для противника – це певний показник. Вона свідчить, що створений ним сигнал пройшов через систему і викликав реакцію.
Слабке місце такої схеми: противник змушений підлаштовувати свої операції під реальних людей. Росіяни не можуть завербувати сотні чи тисячі реальних українців для кожної подібної операції. Тому значною мірою змушені діяти від чужого імені без відома самих людей.
Один зі способів протидії цій схемі – перед тим, як реагувати на підозрілий лист, перевірити, чи існує така людина і чи справді вона надсилала звернення. Електронну пошту можуть зламати й використовувати без відома власника. Якщо є можливість зв’язатися із заявником і він узагалі не знає про такий лист – це вже сигнал.
Ще один напрям протидії – інформаційна гігієна. Не варто без потреби публікувати документи, особисті дані та інформацію про родичів, особливо якщо вони є військовослужбовцями.
Потрібне і посилення захисту персональних даних на рівні держави та установ, адже кібератаки, злами й витоки баз не є рідкістю. Правоохоронні органи вже обмінюються інформацією про факти таких зламів, але ця взаємодія має ставати швидшою й системнішою.
Україна створила максимально простий механізм звернення людини до держави – і це правильно. Але будь-якою відкритою системою противник намагатиметься скористатися.
Можливо, в умовах війни варто подумати над додатковою ідентифікацією під час надсилання таких звернень. Сьогодні вже є BankID, "Дія" та інші інструменти, за допомогою яких людина може підтвердити свою особу.
Державний орган витрачає на опрацювання звернення робочий час і бюджетний ресурс. Тому можна обговорювати модель, за якої заявник проходить ідентифікацію: підтвердив особу – отримує відповідь.
Це могло б суттєво ускладнити противнику проведення циклічних операцій, заснованих на використанні чужих персональних даних. При цьому посилення безпеки не повинно перетворитися на бар’єр для реальної людини, яка хоче звернутися до держави.
Як протидіяти когнітивній війні
В НАТО обговорюють когнітивну війну як ще один простір ведення бойових дій – поряд із сушею, повітрям, морем, кіберпростором і космосом. Для кожної аудиторії Росія використовує свій наратив. Те, що працює з однією групою, може не спрацювати з іншою. Подібні операції фіксують також у США та країнах Європи.
Протидіяти російським когнітивним та інформаційно-психологічним операціям у більш широкому сенсі потрібно асиметрично. Людину, яка вже перебуває всередині сформованої пропагандою картини світу, неможливо просто перемогти іншою пропагандою. Покоління, яке десятиліттями жило під впливом радянської пропаганди, дуже важко переконати, наскільки викривленою була картина світу, яку йому нав’язували.
Тому потрібно шукати іншу методологію: працювати з емоціями, застосовувати індивідуальні підходи, виходити на людей, які формують громадську думку, залучати авторитетних експертів і давати аудиторії повніший контекст.
Адже російські інформаційно-психологічні операції часто використовують не вигадану, а частково правдиву інформацію, вирвану з контексту. Наприклад, Human Rights Watch виступала проти передачі Україні касетних боєприпасів, розглядаючи це як небезпечну ескалацію.
Росіяни можуть використовувати такі заяви у власних інформаційних операціях, опускаючи ключовий контекст: Україна є державою, яка захищається, тоді як Росія – агресор і сама застосовує касетні боєприпаси проти України.
Тобто окремий факт може бути правдивим, але висновок, до якого людину підводять за його допомогою, – маніпулятивним.
Саме тому недостатньо просто спростовувати повідомлення. Потрібно вчити людей розуміти, як інформацією маніпулюють і як із правдивих фактів конструюють потрібний противнику висновок. І цю роботу варто починати ще зі школи.
До війни проводили дослідження рівня критичного мислення українських учнів. В одному із завдань їм пропонували умовний уривок журналістської публікації: минулого року в місті сталося 500 злочинів, цього – 513, після чого автор робив висновок про різке зростання злочинності та бездіяльність влади.
Більшість учнів погоджувалася: кількість злочинів справді зросла. Але якщо мислити критично, сама різниця між 500 і 513 випадками ще не доводить різкого зростання злочинності. Потрібно враховувати статистичну похибку, зміну чисельності населення, методику обліку та інші фактори.
У цьому і полягає одна з головних відповідей на когнітивну війну: навчитися бачити не лише відверту брехню, а й момент, коли за допомогою правдивих фактів нас підштовхують до потрібного противнику висновку.