Д-р Роберт М. Катлер, який понад 30 років консультує з питань Центральної Азії на всіх рівнях та був співзасновником виконавчої ради Товариства центральноєвразійських студій, розглядає, як Казахстан через науку та державні інституції повертає собі спадщину Золотої Орди як основу власної державності. Травневий симпозіум в Астані під егідою ЮНЕСКО подано як спробу вивести історію країни за межі радянської хронології й переосмислити середньовічне минуле степу як простір, де творився євразійський лад. Він наголошує: йдеться не про міфологізацію чи виключне національне привласнення, а про відновлення тяглості державницької традиції, у якій Казахстан є одним зі спадкоємців спільної історії. Ключовим тут є створення дослідницьких інституцій, здатних зробити історичне знання тривким і таким, що передаватиметься наступним поколінням.
Казахстанський симпозіум, присвячений Золотій Орді, у формально-інституційному вимірі порушує питання про те, де країна вкорінює свою державність. Захід, що відбувся в Астані 19-20 травня під егідою ЮНЕСКО, зібрав понад 300 науковців та експертів, зокрема 120 іноземних дослідників із понад 20 країн. Його назва – "Золота Орда як модель степової цивілізації", а провідними напрямами дослідження було визначено історію, археологію, культуру та ідентичність.
Ініціатива виводить історію Казахстану за вузькі рамки пострадянської хронології, розглядаючи середньовічне минуле як проблему формування Центральної Євразії. Звернення Казахстану до Золотої Орди – не декоративна апеляція до середньовіччя, а заява про державність. Воно прагне вписати суверенітет Казахстану в давніші євразійські традиції обміну, права, політичної влади та степової мобільності.
Президент Касим-Жомарт Токаєв висловив це твердження у відвертій формі. У 2024 році він назвав Казахстан спадкоємцем кочової цивілізації Великого Степу, а Улус Джучі, відомий у світі як Золота Орда, – вершиною державотворення в Центральній Євразії. На симпозіумі в Астані він повернувся до тієї самої тези, представивши Золоту Орду як імперію, що поєднувала Схід і Захід та впливала на розвиток цивілізацій і держав. Ідеться не про ідентичність, а про генеалогію: про відновлення державницької традиції, а не про перетворення середньовічного утворення на сучасну республіку заднім числом.
Значення Золотої Орди полягає в тому, що це політична форма, чия вагомість криється у врядуванні, обміні, праві та мобільності, – і саме тут історія степу стає історією держави. В офіційному формулюванні симпозіуму наголошено на політичній, економічній, культурній та духовній спадщині Улусу Джучі. Його підсумкова резолюція була конкретнішою: у ній визначено роль Золотої Орди в політичних традиціях, міжнародній торгівлі та дипломатії, правових інституціях, нумізматиці, ремісничому виробництві та взаємодії кочових і міських суспільств. Тож Золота Орда виходить за вузькі межі поняття завоювання й переходить до практичної мови політичного й суспільного ладу: врядування, обігу, права та обміну.
Успадковані російські імперські та радянські рамки не просто оминали Золоту Орду – вони формулювали це питання ззовні, поза межами власної державності Казахстану. Нещодавнє дослідження в журналі "Nationalities Papers" виокремлює радянську парадигму, у якій Золоту Орду трактували як чужу, руйнівну та зовнішню щодо постання Казахського ханства, тоді як прийнятнішим попередником вважали Ак-Орду. Цей погляд не зник після здобуття незалежності. За Нурсултана Назарбаєва Золота Орда залишалася відносно на узбіччі офіційного історичного наративу, навіть попри те, що Казахстан вшановував Казахське ханство та ширше кочове минуле. Ідеологічні категорії звужували можливі тлумачення минулого. Сьогодні йдеться не про переосмислення з нуля, а про перевпорядкування.
Президентські заяви дають поштовх, але не створюють механізму. Цей механізм забезпечують історики, інститути, університети та конференції. Дослідження в "Nationalities Papers" описує істориків як носіїв пам’яті, що допомагають перевести Золоту Орду зі спірного чи другорядного статусу до офіційного визнання. У ньому також виокремлено суперечку між давнішими та новішими школами тлумачення щодо того, що саме – Ак-Орда чи Золота Орда – має нести більшу генеалогічну вагу в середньовічному минулому Казахстану. Звернення до Золотої Орди видається менш раптовим, якщо дивитися на нього зсередини цієї наукової дискусії.
Мета – не привласнити Золоту Орду заднім числом, а повернути Казахстан до історії, з якої його почасти витіснили російські імперські та радянські категорії. На симпозіумі Токаєв застеріг від спотворення історії задля самозамилування чи перетворення спільної спадщини на національну монополію. Резолюція симпозіуму наголосила на багатокультурному характері Золотої Орди та її етнічному й релігійному розмаїтті. Так само й посадовці представляють Казахстан не як єдиного спадкоємця Улусу Джучі, а як одного зі спадкоємців. Наголос на спільному характері спадщини дає Казахстану змогу увійти в ширше історичне поле, не висуваючи виключних національних претензій щодо політичного й суспільного утворення, яке породило кілька традицій-наступниць.
Йдеться не лише про пам’ять, а й про інституції, через які пам’ять формується та зберігається. Симпозіум, інститут та академічна історія – не додатки до цього твердження. Вони й є його інституційною формою. Токаєв вказав на Інститут дослідження Улусу Джучі та на підготовку нової академічної історії Казахстану з окремим томом, присвяченим Улусу Джучі. Симпозіум в Астані додав до цього міжнародний форум, виставку та резолюцію із закликом до наукової співпраці. Його програма залучила дисципліни, яких вимагає сама тема: середньовічну історію, археологію, сходознавство, тюркологію, монголознавство, нумізматику, епіграфіку, політологію та дипломатію.
Відновлення історичної пам’яті стає серйозним тоді, коли воно забезпечує видання, переклади, хронології, архіви та підготовлених науковців. Інститут Улусу Джучі, офіційно зареєстрований у квітні 2022 року й профінансований із лютого 2023 року, має дослідницьке поле, що простягається від постання Улусу Джучі у 1224-1225 роках до правління Кенесари, останнього всеказахського хана, у 1847 році. Серед оприлюдненого доробку інституту – публікації про Чагатайський улус і Моголістан, переклади середньовічних джерел, зокрема "Юаньши", "Мінші", "Зубдат аль-Фікра" та "Шейбані-наме", а також внески до академічної історії Казахстану.
Участь Казахстану в нинішній дискусії також має на меті частково перемістити її осердя. Надто часто цю галузь розбудовували деінде. Це не закид науці, створеній в інших місцях, і тим паче не претензія на монополію тлумачення. Однак сьогодні Казахстан розбудовує інституції, через які його архіви, науковці, пам’ятки та історичні питання можуть безпосередніше впливати на цю галузь. Склад учасників симпозіуму засвідчив широту цього задуму: серед присутніх науковців були представники сусідніх центральноазійських держав, Татарстану, Монголії, росії, Китаю, Сполучених Штатів, Індії, Пакистану, Японії, Єгипту та Європи.
Глибша ціль – це припущення, ніби державність Казахстану починається з радянської адміністративної географії. Загальні твердження не спростовують цього припущення; натомість дослідження, інституції та точніша хронологія здатні його похитнути й надати йому нюансів. Золота Орда не дає простої лінії безперервної тяглості до Республіки Казахстан. Проте вона дає глибшу генеалогію врядування, мобільності, права, обміну та політичної культури на тій території та в тому історичному світі, з яких постав Казахстан. Це виважене, позбавлене перебільшень твердження, яке протистоїть як радянському зведенню Казахстану до адміністративного утворення, так і протилежній спокусі – перетворити середньовічну спадщину на замкнений національний міф.
Найсильніша версія звернення до Золотої Орди – це не міфічне володіння, а виважене відновлення пам’яті. Найпереконливіша позиція Казахстану полягає в тому, що він є одним зі спадкоємців спільної історії й водночас розбудовує інституції для її вивчення. Симпозіум в Астані вказує поза межі політики пам’яті – на складнішу працю над тим, щоб зробити історичне знання тривким і таким, що передається. Успіх цієї праці означає повернення центральноєвразійської державності до історії, у якій степ був не околицею імперії, а одним із місць, де творився євразійський лад.
Джерело