У черговому тижневику відомий американський історик, професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрю (Шотландія) Філліпс О'Брайен аналізує політичну кризу в Україні та називає звільнення міністра оборони України Михайла Федорова найгіршою подією для України за багато років. Адже, на його думку, саме Федоров уособлював модернізацію, професіоналізацію та рішучу боротьбу з корупцією в оборонній сфері. Водночас масові протести громадянського суспільства й відкрите невдоволення у війську, за словами О'Брайена, можуть змусити президента Зеленського відіграти все назад: повернення Федорова та усунення головнокомандувача Сирського перетворили б найгірший тиждень на найкращий за багато років. Друга тема тижневика – ліцензія на виробництво в Україні ракет-перехоплювачів Patriot, яка попри гучну риторику, не дасть відчутних результатів щонайменше до зими 2027-2028 років. Тим часом затримка з виробництвом фактично полегшує путіну ударні кампанії найближчих двох зим.
Я отримав чимало прохань прокоментувати звільнення міністра оборони України Михайла Федорова. Я свідомо відклав коментар до цього огляду, аби побачити, як розвиватимуться події: ситуація залишається динамічною і хаотичною, а її справжні наслідки стануть зрозумілими лише за кілька днів або тижнів. Приміром, становище головнокомандувача Олександра Сирського нині "висить на волосині", і однією з причин звільнення Федорова президентом Зеленським нібито був саме намір захистити Сирського. Лунають навіть розмови про можливе повернення Федорова на певну посаду.
Суботній вечірній допис Федорова є дуже позитивним сигналом.
Зеленський, своєю чергою, натякнув, що після масових протестів, які охопили і громадянське суспільство, і частину збройних сил, зміни насуваються.
Тож чи спостерігаємо ми, як найгірший для України тиждень за багато років перетворюється на один із найкращих?
Почнімо з того, чому це був найгірший тиждень
На момент написання огляду Федоров залишається без посади. Як міністр оборони він був ключовою фігурою в зусиллях з модернізації, переозброєння і, зрештою, переосмислення структури та способу дій українських збройних сил. Як і багато хто з тих, хто має контакти в Україні, я чув, що Федоров конфліктує із Сирським, що сили, які трималися за старі, корумповані способи ведення справ, були на нього розлючені, і навіть що Зеленський почав ревнувати до дедалі більшої популярності міністра. Втім, я не вірив у можливість звільнення: успіхи Федорова здавалися настільки очевидними, що цього просто не могло статися. Коли я вперше натрапив на таке повідомлення, то спробував від нього відмахнутися, але бажання виявилося марним, і за кілька днів відставка стала фактом.
Щоб зрозуміти, наскільки жахливим є цей крок, слід усвідомити, наскільки важливим був Федоров, чому причини його усунення є поганим знаком для уряду Зеленського і куди події можуть рухатися далі.
Також розглянемо ще дві теми. Перша – про стан справ із ліцензією США (яку, власне, досі не надано), що дозволить Україні виробляти системи Patriot або принаймні перехоплювачі Patriot. І насамкінець, ми знову стали свідками суперечливих атак на Москву та Київ (і ще одного прикладу того, чому очікування Patriot щонайменше рік так допомагає путіну). Слід очікувати продовження того, що ми бачили останніми днями.
Про найгірший тиждень для України
Я перебував у Києві в січні цього року, коли почали ширитися чутки про можливе призначення Федорова міністром оборони.
Мене вразили відгуки українців: рідко коли я чув настільки одностайно схвальну оцінку будь-якого українського політика. Один зі співрозмовників відповів просто: "Найкращий можливий вибір". Переважали думки, що Федоров орієнтований на результат, ухвалює рішення швидко та ефективно, вміє долати бюрократичну інерцію, мислить системно, технологічно й нестандартно.
Федоров відверто говорив про те, що Україна має ставити на перше місце у військових потребах: протиповітряну оборону, критичну важливість виробництва дронів, а також важливе питання ставлення до особового складу. Він наголошував, що кадрові проблеми не розв'язати призовом більшої кількості молоді – треба змусити працювати наявну систему. За його словами, близько 200 тисяч військових самовільно залишили частини, а до двох мільйонів осіб ухилилися від чинної системи призову. Виправляти це він пропонував через послідовну професіоналізацію військової служби. Україна потерпає від дуже нерівної якості бригад: одні підрозділи демонструють високий бойовий дух і надзвичайну ефективність, інші – дезорганізовані, погано керовані й деморалізовані.
Після призначення Федоров показав себе найефективнішим міністром оборони на планеті: він обрав для України правильні пріоритети й поліпшив результати за кожним із них. Ось кілька його цитат із часу його призначення, щоб ви могли побачити, наскільки чітке (і, на мою думку, абсолютно правильне) бачення він мав щодо того, як Україні слід рухатися вперед. Ось лише деякі напрями:
1. Виробництво дронів. Федоров прагнув не лише нарощувати обсяги, а й захищати та зміцнювати ланцюги постачання, щоб зменшити вразливість України.
2. Професіоналізація війська. Він розумів: останнє, чого потребує Україна, – це маса невмотивованих призовників. Службу слід зробити значно професійнішою та привабливішою, щоб залучати саме тих умотивованих людей, які здатні воювати в цьому середовищі.
3. Наступ на системну корупцію. В Україні існують два типи виробників озброєнь: динамічна стартап-культура з адаптивними та ефективними компаніями і частина старих, "спадкових" виробників, що працюють за корумпованими схемами. Федоров підтримував перших.
4. "Математика війни". Він просто це розумів, що видно з наведеної цитати:
"Завдяки еБалам ми повністю розуміємо, що відбувається з дронами. Незабаром ми запустимо революційний проєкт Mission Control: кожен екіпаж вноситиме до системи тип БпЛА, ціль, місце запуску та інше. Це дає змогу краще розуміти ситуацію вздовж лінії бою та ефективність застосування дронів. Із Mission Control ми замкнемо весь цикл дрона: закупівля, доставка, а відтак застосування на полі бою. Через еБали ми наразі бачимо лише звіти про виконання завдань, тоді як нам важливо мати повну картину, включно з результатами та накопиченим досвідом. Над функціональністю Mission Control ми працювали два роки. Наступний крок – запустити Mission Control для артилерії. Дуже важливо, що ми почали рахувати все системно. Незабаром ми матимемо повну інформацію про екіпажі дронів: командирів, їхні щомісячні рейтинги і статистику по всьому корпусу. Нам потрібно бачити повну картину, щоб спрощувати і прискорювати ухвалення управлінських рішень."
Федоров, звісно, не починав з чистого аркуша. Українська стратегія рухалася в цьому напрямі ще до його приходу в міністерство: було розуміння важливості нарощування виробництва дронів, зменшення українських втрат і збільшення російських в умовах прискореного виснаження, значення кампанії ударів на далеку та середню дальність тощо. Але він охоплював усе це цілком і давав енергію та напрям, яких бракувало. І, на відміну від попередників, він був готовий жорстко бити по корупції. Він також започаткував найамбітнішу за весь час спробу поліпшити грошове забезпечення та умови служби українських воїнів.
Конфлікт із Сирським і роль Зеленського
Усе це зіштовхнуло Федорова зі старими, радянськими за духом елементами у збройних силах, найпомітнішим серед яких був Сирський. Вони дивилися на війну цілковито по-різному: Сирський хотів більше солдатів для тактичних операцій, щоб битися за кожне село, тоді як Федоров дивився на загальну картину.
Напруженими стали й відносини між Зеленським і Федоровим. Я ніколи не належав до тих, хто надмірно вихваляє Зеленського: як воєнний лідер, той має і сильні сторони, і реальні слабкості. Корупційний скандал минулого літа оголив чимало з них.
Ось цитата з мого минулорічного матеріалу:
Ключова проблема полягає в тому, що Зеленський, схоже, ставить лояльність вище за компетентність і віддав чимало влади людям сумнівних здібностей. Два найочевидніші, але не єдині, приклади – керівник Офісу Президента Андрій Єрмак і головнокомандувач Олександр Сирський.
Єрмак – постать найсуперечливіша. Це, ймовірно, наймогутніша людина в Україні після Зеленського, і в країні важко провести розмову, щоб хтось не поскаржився на персоналізацію влади та шкоду, якої він (як стверджують) завдав воєнним зусиллям. Єрмак пережив відхід інших великих фігур – Данілова, Залужного, Рєзнікова, тоді як його власний вплив лише зростав. За словами моїх співрозмовників, серед багатьох представників дипломатичної спільноти в Києві склалася нездорова культура запобігання перед Єрмаком, якого вважають справжньою владою за лаштунками.
Вочевидь, Єрмак діє з волі Зеленського, і той не поспішав його міняти: президентові, схоже, навіть зручно мати поруч людину, на яку всі можуть звалювати провину за невдачі (неусвідомлено виправдовуючи Зеленського).
Сирський же, на думку багатьох, тримається на посаді радше завдяки лояльності до Зеленського, ніж завдяки компетентності.
Звільнивши Федорова і захистивши Сирського, Зеленський вкотре показав свій найгірший бік як воєнного лідера: він поставив лояльну некомпетентність вище за інтереси країни. І тут гірку пігулку нічим не підсолодити.
На щастя, Федоров вирішив не йти мовчки. Коли його звільнення стало очевидним, він дав пресконференцію, на якій пункт за пунктом виклав своє бачення і пояснив, чого прагнув досягти. Наведу лише один фрагмент – той, де Федоров визнає, що домагався відставки Сирського та його ключового заступника:
"Які рішення пропонувалися тоді? Радикальні кадрові рішення, включно із заміною і Головнокомандувача, і начальника Генерального штабу. Я пообіцяв сьогодні, що нам треба говорити по-дорослому. Насправді ми не маємо іншого вибору, якщо хочемо перемогти ворога асиметрично і з мінімальними втратами – у системі, де сильним командирам і лідерам дають розвиватися, а не пригнічують, списують, відсилають, картають і стримують. Сучасна організація, побудована навколо технологій, потребує лідерства в управлінні. Це численні сенсори, робота з ІТ-фахівцями та розумними людьми, залучення талантів попри обмежені ресурси і відсутність високих зарплат. Це геть інша модель управління."
Реакція українського громадянського суспільства та частини збройних сил на усунення Федорова показала, що його бачення має широку підтримку в Україні і що цей крок не буде мовчки прийнятий. Українці розуміли: Федоров був ключовою частиною змін, які давали Україні ініціативу у війні. Вони розуміли вагу його підходу і те, чому його боротьба за поліпшення життя воїнів і за приборкання корупції була такою важливою. Почалися протести – і вони лише розросталися: у Києві, Одесі, Харкові, Львові та багатьох інших містах, великих і малих.
Незгода у збройних силах, схоже, надзвичайно стривожила Зеленського. У багатьох із найкращих і найефективніших підрозділів знайшлися люди, готові відкрито виступити проти Сирського і за Федорова, і водночас Сирський тиснув на них, вимагаючи підтримки.
Це справді переломний момент. Якщо рішення про звільнення Федорова залишиться чинним, а Сирський залишиться, Україна не програє війну, але це означатиме більші втрати, більше корупції, менше гнучкості й більше радянського мислення. Я не можу уявити нічого гіршого.
Наразі маємо найгірший тиждень війни: Федоров у відставці, Сирський на посаді.
Проте загальний настрій, здається, зміщується до варіанта "Федоров повертається, Сирський під загрозою".
Якщо все складеться у формулу "Федоров повернувся – Сирський пішов" – це стане найкращим тижнем для України за багато років.
Оновлення щодо України та Patriot
Минулих вихідних я вважав головною темою тижня саме це. Розмови про "розворот Трампа до України" через надання ліцензії на виробництво Patriot нібито вщухли на тлі звільнення Федорова, однак нічні удари по Києву підтвердили: тема залишається життєво важливою. І, як завжди з Трампом, реальність значно скромніша за те, як її сприймає загал.
Ось що мені вдалося з’ясувати під час розмов із обізнаними людьми. Ніхто не хоче висловлюватися офіційно, але те, що я чую, дуже послідовне й узгоджене. Тому я не можу підтвердити жодної з цих відомостей, але можу гарантувати, що саме це я чую, і я вірю людям, з якими розмовляю.
1. Перемовини про ліцензію для України на певне виробництво Patriot (можливо, лише перехоплювачів) справді тривають. Компанії, схоже, готові до цього, тож відповідні кроки вже робляться. Про це можуть оголосити невдовзі, але процес може й затягтися, адже Трамп може передумати.
2. Жодної підготовки до цього не було. Адміністрація не консультувалася з компаніями, і ті не готувалися допомагати Україні вибудовувати власне виробництво. Це принципово: виробництво в Україні справжніх копій сучасних перехоплювачів Patriot – справа щонайменше кількох років, якщо воно взагалі відбудеться.
3. На що Україна може сподіватися за рік-два – це власна, менш спроможна версія перехоплювача, яку можна буде запускати з системи Patriot. Саме про це говорить Зеленський, і варто звернути увагу на його обережні формулювання: "Ми маємо політичну домовленість (ідеться про домовленість із президентом США Дональдом Трампом – ред.), і розраховуємо, що до кінця 2026 року ми матимемо технічну можливість, аби українська команда виробляла американські ракети на наших власних потужностях". Мати технічну можливість щось виготовляти – це не те саме, що мати розгорнуте серійне виробництво.
4. Отже, попереду щонайменше одна, а ймовірно, дві зими майже без реальної користі від цієї ініціативи. І навіть тоді до справжніх перехоплювачів класу Patriot буде ще далеко; ефективність української версії наразі передбачити неможливо.
Тут є що розбирати. Відсутність підготовки означає, що Україну досі не було включено в жодні ланцюги постачання: їй доведеться шукати передові компоненти на вкрай конкурентному ринку без жодної фори. Тим часом США й далі вичерпують власні запаси Patriot у нескінченній війні з Іраном – тобто нових Patriot від Америки Україна, найпевніше, не отримає. У підсумку Україна, можливо, матиме менш складну (і, сподіваймося, не менш ефективну) аналог того, що мала взимку 2024–2025 і 2025–2026 років, але не раніше зими 2027–2028, а то й 2028–2029 року. Це означає, що через Дональда Трампа Україну цієї зими чекає страшний сезон: росія зможе гатити по ній балістичними ракетами, а українцям бракуватиме належних перехоплювачів.
Сталося ж ось що: Трамп утомився від закидів, що не допомагає Україні, чув, що вона воює значно краще, ніж він очікував, і не хотів лишитися осторонь, тож зробив крок, який виглядає як допомога Україні, але ще довго не зашкодить путіну, а в короткостроковій перспективі йому навіть допоможе. Про це варто пам'ятати, щоразу, коли хтось із прибічників Трампа запевнятиме, що той "тепер підтримує Україну": насправді він подбав про те, щоб цього і наступного року путіну було легше атакувати Україну.
Москва і Київ
Протягом останніх кількох днів обидві столиці зазнали масштабних атак. У ніч на неділю росіяни завдали великого удару по Києву саме тими системами, які, як їм відомо, Україна не може перехоплювати через дефіцит Patriot. За даними Повітряних сил України, проти Києва було запущено 25 балістичних ракет, 10 гіперзвукових "Цирконів", шість інших ракет, а також низку дронів.
Це, можливо, наймасштабніша балістична атака на Київ за весь час. За попередніми даними, кількість жертв, на щастя, невелика (одна людина загинула, є поранені), однак це може бути радше питанням удачі, ніж чогось іншого. Очевидно одне: обстріли українських міст російськими балістичними ракетами стали пріоритетною стратегією, і надалі їх лише більшатиме.
Днем раніше українці здійснили атаку далекобійними дронами по цілях довкола Москви (та в інших місцях). Серед московських цілей була традиційна для України ціль – нафтовий об'єкт, але й дещо нове: склад Wildberries, який здійнявся чорною хмарою диму.
Wildberries – російський аналог Amazon, універсальна компанія з доставки товарів, через яку можна замовити найширший спектр товарів. Прикметно, що московський склад був не єдиним: удару зазнав і великий об'єкт Wildberries поблизу Таганрога.
Атака на Wildberries показова тим, що це ціль, яку українці могли вражати й раніше, але свідомо не чіпали. Судячи з пожеж, ці об'єкти виявилися доволі легкими для ураження, зазнали прямих влучань і, ймовірно, погано захищені. Як цілі війни такі склади належать до дискусійної категорії. Чи містили вони компоненти, здатні підживлювати воєнне виробництво? Безумовно. Чи містили вони те, що забезпечує цивільне життя? Так само безумовно. Цікаве в цих атаках те, що Україна дедалі помітніше схиляється до ширшого тлумачення легітимної воєнної цілі.
Це може бути й сигналом росії – надто з огляду на те, що Україна знає: узимку 2026-2027 років вона мало що зможе зробити, щоб зупинити російські балістичні ракети. Послання звучить так: "Ми можемо бити по тому, по чому ви не хочете, щоб ми били. Досі ми стримувалися. Можливо, більше не стримуватимемося".
У найближчому майбутньому ми побачимо більше того, що ми бачили в останні два дні, – з обох боків.
Джерело