Відома публіцистка та журналістка Енн Епплбом у статті для The Atlantic переконливо спростовує панівний наратив про неминучу поразку України. Завдяки технологічному прориву – мережевій ситуаційній обізнаності, дронам-перехоплювачам і далекобійним ударним системам – українські сили де-факто заморозили лінію фронту і щомісяця виводять з ладу десятки тисяч ворожих солдатів. Водночас українські далекобійні дрони планомірно нищать нафтопереробну та логістичну інфраструктуру росії, скорочуючи її бойовий потенціал. На дипломатичному фронті Україна із жертви війни перетворюється на бажаного партнера: лідери держав Перської затоки прагнуть придбати українські технології боротьби з дронами, бо саме цей досвід є найактуальнішим для їхніх власних загроз. Епплбом припускає, що навіть без формального мирного договору лінія фронту може поступово перетворитися на де-факто кордон – схожий на демілітаризовану зону між двома Кореями, і це стане стратегічною поразкою путіна, який прагнув знищити Україну як державу.
"На полі за межами Києва минулих вихідних непомітно стояв фургон, схований за деревами. Всередині – жодних пасажирських сидінь: лише довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки, додаткові монітори. Попри невибагливий вигляд, це був мобільний пункт перехоплення дронів – одна із сотень подібних машин, нині розкиданих по всій Україні. І вона є частиною чогось набагато більшого: комплексу технологічних досягнень, що змінили цю війну з росією, а можливо, й усі майбутні війни – назавжди", – пише Енн Епплбом у статті для The Atlantic.
Як зазначає авторка, на одному з ноутбуків солдат показав їй зображення з висоти пташиного польоту ділянки української сільської місцевості на відстані понад 160 кілометрів. Його завдання – розпізнавати об'єкти в повітрі: відрізняти птахів і кажанів від бойових російських дронів. Побачивши останні, солдат за сусіднім ноутбуком наводить перехоплювач – маленький дрон, схожий на мініатюрну ракету, щоб відстежити й знищити ворожі повітряні цілі до того, як вони уразять свої цілі.
На перший погляд, зауважує Енн Епплбом, зображення на екранах здаються простими – як у відеогрі. Але це не примітивна операція. Дрони-перехоплювачі зі штучним інтелектом стали можливими завдяки складній мережі радарних систем, акустичних датчиків та інших засобів, які сотні великих і малих українських технологічних компаній щодня розробляють і вдосконалюють, використовуючи дані безпосередньо від таких солдатів.
Епплбом наголошує, що майже жодна з цих компаній не існувала чотири роки тому. Вони виросли з технічно грамотного громадянського суспільства, чиї представники змінили фах або переорієнтували зусилля, щоб допомогти захистити свою країну. Вона розповідає, що зустрічала керівників українських оборонних компаній із фінансового сектору, архітектури, політики. Минулих вихідних вона познайомилася ще з одним – він повернувся того самого дня з передової. Він розповів, що вважає корисним дізнаватися, як солдати використовують його продукцію і як її можна вдосконалити.
Як зазначає авторка, з цією постійно вдосконалюваною інформаційною системою пов'язані й інші підрозділи по всій країні – і не лише у фургонах. Торік Епплбом побувала в підземній кімнаті в Україні, де десятки людей на серії екранів відстежували сотні кілометрів лінії фронту. Український оборонний аналітик Андрій Загороднюк називає цю систему дронів, моніторів, навігації на основі штучного інтелекту, випробуваних у боях роботів та з'єднаних між собою солдатів "мережевою ситуаційною обізнаністю" – і саме ця система пояснює, чому сприйняття цієї війни раптом змінилося.
Енн Епплбом переконана, що українські військові технології стрімко еволюціонують від перших років війни. Але лише тепер іноземні спостерігачі – в Європі, США, у країнах Перської затоки і, звичайно, в росії – починають розуміти, що ця еволюція означає. З 2022 року чимало публічних дискусій про війну, навіть у Європі та США, відтворювали наратив, який просувала російська пропаганда, мовчазно припускаючи, що Україна, поступаючись за чисельністю й озброєнням, зрештою програє. Допомога Україні зводилася до відстрочення катастрофи, не більше. Коли у 2025 році адміністрація Трампа припинила постачати Києву військову й фінансову допомогу, дехто у Вашингтоні очікував – а може, й бажав, – що кінець настане швидко.
Натомість, зауважує Епплбом, Європа надала гроші. Українське суспільство створило мережеву ситуаційну обізнаність. А коли наприкінці березня президент України Володимир Зеленський здійснив турне до країн Перської затоки і підписав низку безпекових угод, щось змінилося в міжнародному сприйнятті. Лідери Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії говорили з Україною не зі співчуття до жертви війни, а тому, що хотіли придбати дрони-перехоплювачі. Іранці використовують ті самі дронові технології, що й росіяни, і українці краще за будь-кого знають, як із ними боротися.
І не лише лідери Перської затоки: раптом багато хто зрозумів, що російський наратив хибний. Українці не програють. росіяни не перемагають і, що важливіше, не знають, як перемогти. Українці та зовнішні аналітики, зазначає Епплбом, описують цю динаміку в трьох основних вимірах війни.
Наземна війна
Якщо за останні два роки головним сюжетом було повільне, виснажливе просування росії вперед, то цього року картина зовсім інша. Від початку весни, з початком щорічного наступу, росія втратила в Україні більше територій, ніж захопила. Нині важко збагнути, як російська армія може рухатися вперед, бо лінія фронту – це взагалі не лінія, а широка заборонена зона завширшки близько 32 кілометрів. Усе в цій зоні видно з дронів, тож будь-яка російська вантажівка, танк чи піхотинець, який намагається атакувати нові українські позиції, миттєво виявляється і легко вражається. Оскільки російські командири все одно продовжують атакувати, українці щомісяця вбивають і ранять тисячі ворожих солдатів – можливо, до 30 000. Вони кажуть, що їхня мета – виводити з ладу більше росіян, ніж можна мобілізувати на заміну, і, схоже, вони близькі до її досягнення.
Далекобійна війна
Хоча росіяни не в змозі зрушити лінію фронту, вони досі можуть використовувати дрони й ракети, щоб вбивати мирних жителів і нищити цивільну інфраструктуру в українських містах – як сталося знову минулого тижня. Апетит путіна до таких ударів зростає, бо жодного іншого практичного способу завдати шкоди Україні в нього немає. Він також знає, що в українців не вистачає протиповітряної оборони для перехоплення балістичних ракет, навіть якщо більшість дронів тепер збивати вдається. Україна досі значною мірою покладається на засоби ППО зі США, особливо на боєприпаси для батарей Patriot. Було створено європейський фонд для закупівлі цих ракет-перехоплювачів, хоча деякі аналітики побоюються, що їх просто може не вистачити для купівлі. За словами Зеленського, під час перших трьох днів американсько-іранського конфлікту було використано більше ракет Patriot, ніж за всю російсько-українську війну.
Але, зауважує Енн Епплбом, путін не визнає того, що його сторона також вичерпує засоби ППО. Це дозволило українським далекобійним дронам успішніше вражати об'єкти нафтогазової інфраструктури росії – з видовищними вибухами й скороченням нафтопереробних потужностей щонайменше на 20 відсотків. Майже всі великі нафтопереробні заводи в центральній росії зупинили або скоротили виробництво, а деякі були уражені вже не вперше.
Із такою самою регулярністю нова хвиля українських дронів із дальністю 160 кілометрів б'є по складах боєприпасів, логістичних центрах і ланцюгах постачання глибоко в тилу на окупованих росією територіях. Ці удари менш видовищні, ніж ті, що завдаються вглиб самої росії, але вже спричинили критичну нестачу палива на Кримському півострові й ускладнюють постачання російських військ, що воюють на Сході й Півдні.
Психологічна війна
Упродовж чотирьох років, пише Енн Епплбом, Кремль раз по раз запевняв російське суспільство, що війна триває успішно, що України як справжньої країни не існує, що перемога невідворотна. Але це важко поєднати з панікою, що охопила Москву минулого місяця, коли щорічний військовий парад скоротили через побоювання, що його перериватимуть українські дрони. Не узгоджується це і з видовищними стовпами чорного диму минулої середи вранці, після того як українські дрони вдарили по місцевому нафтопереробному заводу в перший день щорічного петербурзького економічного форуму. Колишній керівник воєнної розвідки Кирило Буданов, а нині керівник Офісу президента України, розповів Епплбом, що є чимало свідчень того, що росіяни нарешті починають усвідомлювати брехливість державної пропаганди: "Вони не розуміють, чому мусять продовжувати воювати і чому по них зараз б'ють, адже їм казали, що вони переможуть, а Україна – ніщо".
Та, наголошує авторка, не всі вважають, що це означає швидке завершення війни. Одна молода жінка, українська держслужбовиця, сказала Епплбом минулих вихідних, що вона та її друзі вже відмовилися від думки, що колись житимуть у "нормальній" країні, бо війна триватиме вічно. Вона згадала про рейс, яким вони з подругами летіли до Барселони до війни: "Те прекрасне життя вже не повернеться".
Однак, зауважує Енн Епплбом, є ознаки того, що окремі люди в Москві вже готуються до закінчення війни. Нещодавно з офісу Сергія Кирієнка, колишнього прем'єр-міністра росії, а нині одного з найвищих посадовців адміністрації путіна, стався витік документів. У слайдах описано план, як подати країні завершення війни: оголосити перемогу, змалювати російську армію як "найбоєздатнішу у світі", подати незначні територіальні здобутки як грандіозний успіх, заявити, що Європа зазнала нищівного економічного удару, від якого не оговтається, а Україна незабаром розпадеться. Буданов вважає, що рішення Кремля відключити Telegram – найпопулярнішу в росії соцмережу – було превентивним кроком, покликаним підготувати ґрунт для такої зміни наративу: "щоб у потрібний момент була лише одна офіційна позиція – і нічого більше".
Буданов також продовжує вважати, що переговори, ініційовані адміністрацією Трампа, можуть призвести до припинення вогню – вздовж нинішньої лінії фронту вже цього року. "А тоді ми почнемо вирішувати інші наші питання", – зазначив він. У четвер Зеленський надіслав путіну листа з пропозицією саме цього: негайного припинення вогню і прямих переговорів між двома лідерами. путін публічно відкинув цю ідею, заявивши, що не бачить "жодного сенсу" у зустрічі.
На думку Енн Епплбом, росія зберігає інші варіанти. путін, який так і не визнав Україну легітимною державою, а Зеленського – її законним президентом, може продовжувати бомбардувати українські міста, сподіваючись зруйнувати електромережу й зробити країну непридатною для проживання. Він може оголосити масову мобілізацію і далі намагатися подолати українську оборону ціною тисяч людських життів. Дехто побоюється, що він може скористатися цим моментом, щоб розширити конфлікт і атакувати країну НАТО – можливо, щоб перевірити готовність Америки захищати союзників. Латвійський генерал цього тижня сказав, що навіть якщо російські дрони не можуть перемогти в Україні, вони випереджають засоби ППО НАТО, яке ще не встигло наздогнати технологію, що стрімко розвивається.
Навіть без переговорів, наголошує Енн Епплбом, росія та Україна можуть рухатися до нового статус-кво. Прозора прифронтова зона нині завширшки 32 кілометри, але з розвитком технологій дронів вона може незабаром сягнути 48 чи навіть 64 кілометрів. Рано чи пізно лінія фронту перетвориться не просто на нейтральну смугу, а на де-факто демілітаризовану зону – подібну до тієї, що розділяє дві Кореї; її регулярно патрулюватимуть і підтримуватимуть дрони.
Після цього вона може стати кордоном – тимчасовим кордоном, якого жодна зі сторін не визнає, але все одно кордоном: не надто відмінним від річки чи гірського хребта, непереборним і важкопрохідним. Для України це не буде беззаперечною перемогою, підкреслює Енн Епплбом, але для путіна стане великою поразкою: його головна мета – знищення всієї України, викреслення її з мапи – так і не здійсниться.
Джерело: The Atlantic